Читать «Геннадій і Петрик» онлайн - страница 2

— Увага! — передав «Харакс», Геннадій чув крізь навушники, як зв'язківець на батареї голосно повторив: «Увага».

— По пілоті гранатою! — гукнув Геннадій, і зв'язківець на батареї голосно повторив його команду.

— Кутомір двадцять чотири тридцять п'ять.

Рація працювала справно. Боявся Геннадій лиш одного: може не встигнути подати всю команду… адже кулі ворожі свистять над головою.

— Приціл двадцять шість…

Йому пощастило подати команду до кінця. Але батарея мовчала.

— Чому не відкрили вогню? — гукнув він. І раптом почув голос Петрика:

— Геннадій, це ти?

— Ну, я… Чому не стріляєш?

— Геннадій, ти наплутав: ти наказав стріляти в тебе, по спостережному пункту…

— Виконуй наказ… Я командую батареєю.

— Ти збожеволів, Геннадію… гранати пошматують тебе й твоїх людей. — Так умовляв друга спантеличений Петрик. Та Геннадій суворо казав:

— Лейтенант Горленко, виконуйте наказ.

Це вперше в житті він назвав свого друга на прізвище.

— Н… не можу… — прозвучало глухо в навушниках. В цю мить до Геннадія підповз один з бійців:

— Товаришу лейтенанте, вистрілюємо останні патрони… Геннадій бачив, як повзли ближче й ближче вороги. Тоді він спокійно наказав на батарею своєму другу:

— Лейтенант Горленко, вогонь!.. За дві хвилини буде пізно.

Схопив лопату у червоноармійця й кількома ударами знищив радіостанцію, щоб не дісталася ворогові. В ті секунди, що залишились до першого залпу його батареї, він згадав про оті «Харакс» і «Дюльбер» — чудові палаци в Криму на березі сонячного моря, де востаннє відпочивав він з Петриком. Жили в цих палацах і, коли дзвонили один одному по телефону, говорили:

— Я Харакс!

— Я Дюльбер!

Ці чудові палаци над синім морем!

Так закінчив своє життя лейтенант Геннадій.

1941

-- КІНЕЦЬ —

У *.txt форматував Віталій Стопчанський