Читать «Галапагос (журнальний варіант)» онлайн - страница 5

Уейт не міг визначити, як стоять справи на тому причалі — нормально чи ні. Ще два дні тому він і чутки не чував про таке місто, як Гуаякіль, і це була його перша подорож на південь від екватора. Як на його думку, «Ельдорадо» нічим не відрізнявся від решти готелів, де йому в минулому доводилося переховуватись, — у таких містечках, як Мус-Джо в канадській провінції Саскачеван, або Сан-Ігнасіо в Мексіці, або Уотервліт у штаті Нью-Йорк та ще багато де.

Назву цього міста, де він оце перебував, Уейт вивудив з довгого переліку на табло прильотів-відльотів у міжнародному аеропорту імені Кеннеді в Нью-Йорку. Він саме завершив справу з вилученням майна у своєї сімнадцятої, щойно покинутої дружини — сімдесятирічної вдовиці з міста Скокі в штаті Іллінойс, майже поруч із Чікаго. Гуаякіль привабив його як останній куточок на світі, де їй колись може заманутися розшукувати його.

Ця жінка була така дурна і потворна, що їй, мабуть, не варто було й на світ народжуватись. І все-таки Уейт був у неї вже другим чоловіком.

А втім, він і не збирався довго затримуватися в «Ельдорадо», оскільки вже придбав у агента тут-таки, у вестибюлі, квиток на «Круїз віку до витоків природи». Було вже далеко за південь, і спека стояла пекельна. Надворі — ані вітерцю, хоч Уейтові який клопіт — він усередині, а готель, слава Богу, з кондиціонерами, до того ж йому тут жити недовго. Судно «Баійя де Дарвін» мало відпливти рівно опівдні другого дня, в п’ятницю 28 листопада 1986 року — мільйон років тому.

Віялоподібна бухта, на честь якої був названий обраний Уейтом транспортний засіб, містилася в південній частині галапагоського острова Геновеса. Доти Уейтові ніколи не доводилося чути про Галапагоські острови. Він вважав, що вони нагадують Гавайї, де одного разу він перебув медовий місяць, або Гуам, де якось переховувався від розшуків, — з широкими білими пляжами, блакитними лагунами, пальмами, що погойдуються на вітрі, а також горіхово-брунатними тубільними дівчатами.

Агент туристського бюро дав йому брошуру з описом круїзу, але Уейт і досі ще не спромігся до неї зазирнути. Вона лежала на стойці перед ним. Її автори правдиво писали, який грізний і неприступний вигляд має більшість цих островів, і попереджали майбутніх пасажирів — на відміну від готельного агента, який Уейта не попередив, — що в їхніх інтересах бути в добрій фізичній формі, а також мати міцне взуття та грубий одяг, бо їм доведеться не раз сходити на берег та ще й видиратися, мов полчищу амфібій, на скелі.

Бухту Дарвіна назвали на четь великого англійського вченого Чарлза Дарвіна, який п’ять тижнів вивчав Геновесу та кілька сусідніх островів у далекому 1835 році, коли він був ще двадцятишестирічним молодиком — на дев’ять років молодшим за Уейта. Дарвін працював тоді неоплачуваним природознавцем на борту судна її Величності «Бігль», що здійснювало п’ятирічну кругосвітню картографічну експедицію.