Читать «Галапагос (журнальний варіант)» онлайн - страница 10

Коли «Бігль» спустили зі стапелів у Фалмуті, в Англії, довелось кудись переміщатися лише двомстам п’ятнадцяти тоннам морської води. «Баійя де Дарвін» являла собою теплохід, збудований з металу. «Бігль» являв собою вітрильний шлюп, зроблений із дерева й озброєний десятьма гарматами — на випадок нападу піратів чи дикунів.

Двоє старіших круїзних суден, яким «Баійя де Дарвін» мала скласти конкуренцію, зійшли зі сцени ще до початку боротьби. Обоє вони були заздалегідь, на багато місяців наперед, закидані численними замовленнями, але потім, у зв’язку з фінансовою кризою, втратили клієнтів і тепер скромно стояли на якорі далеко від міста і взагалі від будь-яких поселень та доріг, у заболоченій прибережній заводі, їхні власники зняли з суден електронне обладнання та інші цінності, передбачаючи наближення тривалого періоду смути й беззаконня.

Адже, зрештою, Еквадор, як і Галапагоські острови, являв собою здебільшого застиглу лаву та попіл, тож сам не прогодував би своїх дев’ять мільйонів жителів. Він став банкрутом і не міг і далі купувати харчі в інших країнах з родючими грунтами. Гуаякільський морський порт обертався на пустку, а люди почали боятися голодної смерті.

Бізнес — це завжди бізнес.

Сусідні країни Перу й Колумбія також збанкрутували. Єдиним судном, крім «Баійї де Дарвін», яке стояло тепер у гуаякільському порту, був колумбійський контейнеровоз «Сан-Матео» — він застряв тут через брак коштів на провіант і паливо. Поіржавілий корпус цього судна маячив у кінці молу вже дуже давно, і його якірний ланцюг заріс величезною рослинною масою, що нагадувала пліт.

Якби такий пліт з’єднував материк із Галапагоськими островами, то до них могло б дістатись навіть невеличке слоненя.

Так само збанкрутували й Мексіка, Чілі, Бразілія, Аргентіна, а також Індонезія, Філіппіни, Пакистан, Індія, Таїланд, Італія, Ірландія, Бельгія, Туреччина. Цілі народи несподівано опинились у такому самому становищі, як і «Сан-Матео», неспроможні придбати навіть найелементарнішого ні за паперові гроші, ні за металеві, ані за письмові зобов’язання сплатити борги згодом. Люди, котрі володіли чимось життєво необхідним, — як іноземці так і співгромадяни, — відмовлялися обмінювати свій крам на гроші. Вони раптом почали казати іншим людям, які не мали за душею нічого, крім паперових символів багатства: «Прокиньтесь, бовдури! Звідкіля це ви взяли, що папір має таку вартість?!»

На планеті, як і доти, було досить і харчів, і палива, й усього іншого для всіх людей, хоч їх було тоді й дуже багато, але над кількома мільйонами вже нависла загроза голодної смерті. Найміцніші з людей могли б протриматись без їжі лише близько сорока днів, після чого однаково настала б смерть.

І цей вселенський мор був таким самим породженням надто великого мозку, як і Дев’ята симфонія Бетховена.

Все сталося в людських головах. Просто люди змінили свої судження про паперове багатство, хоча з практичного погляду це з таким самим успіхом могло бути наслідком і зміни орбіти Землі після її зіткнення з астероїдом завбільшки з Люксембург.