Читать «Гайдамаки. Музыкант. Наймычка. Художник. Близнецы» онлайн - страница 9

Старшини нишком стали за дубом, а під дубом сидить сліпий кобзар; кругом його запорожці і гайдамаки. Кобзар співає з повагою і неголосно.

«Ой волохи, волохи,Вас осталося трохи;І ви, молдавани,Тепер ви не пани;Ваші господаріНаймити татарам,Турецьким султанам.В кайданах, в кайданах!Годі ж, не журіться;Гарно помоліться,Братайтеся з нами,З нами, козаками;Згадайте Богдана,Старого гетьмана;Будете панами,Та, як ми, з ножами,З ножами святими,Та з батьком МаксимомСю ніч погуляєм,Ляхів погойдаєм,Та так погуляєм,Що аж пекло засміється,Земля затрясеться,Небо запалає…Добре погуляєм!»

Запорожець. Добре погуляєм! правду старий співа, як не бреше. А що б то з його за кобзар був, якби не волох!

Кобзар. Та я й не волох; так тілько – був колись у Волощині, а люде й зовуть Волохом, сам не знаю за що.

Запорожець. Ну, та дарма; утни ще яку-небудь. Ану лишень про батька Максима ушквар.

Гайдамака. Та не голосно, щоб не почула старшина.

Запорожець. А що нам ваша старшина? почує, так послуха, коли має чим слухати, та й годі. У нас один старший – батько Максим; а він як почує, то ще карбованця дасть. Співай, старче божий, не слухай його.

Гайдамака. Та воно так, чоловіче; я це й сам знаю, та ось що: не так пани, як підпанки, або – поки сонце зійде, то роса очі виїсть.

Запорожець. Брехня! Співай, старче божий, яку знаєш, а то й дзвона не діждемо – поснемо.

Гуртом. Справді, поснемо; співай яку-небудь.

Кобзар (співає):

«Літа орел, літа сизийПопід небесами;Ґуля Максим, ґуля батькоСтепами-лісами.Ой літає орел сизий,А за ним орлята;Ґуля Максим, ґуля батько,А за ним хлоп'ята.Запорожці ті хлоп'ята,Сини його, діти,Поміркує, загадає,Чи бити, чи пити,Чи танцювать; то й ушкварять,Аж земля трясеться.Заспіває – заспівають,Аж лихо сміється.Горілку, мед не чаркою —Поставцем черкає,А ворога, заплющившись,Ката, не минає.Отакий-то наш отаман,Орел сизокрилий!І воює, і гарцюєЗ усієї сили.Нема в його ні оселі,Ні саду, ні ставу…Степ і море; скрізь битий шлях,Скрізь золото, слава.Шануйтеся ж, вражі ляхи,Скажені собаки:Йде Залізняк Чорним шляхом,За ним гайдамаки».

Запорожець. Оце-то так! вчистив, нічого сказати: і до ладу, і правда. Добре, далебі, добре! Що хоче, то так і втне. Спасибі, спасибі.

Гайдамака. Я щось не второпав, що він співав про гайдамаків?

Запорожець. Який-бо ти бевзь і справді! Бачиш, ось що він співав: щоб ляхи погані, скажені собаки, каялись, бо йде Залізняк Чорним шляхом з гайдамаками, щоб ляхів, бачиш, різати…

Гайдамака. І вішати, і мордувати! Добре, єй-богу, добре! Ну, це так! Далебі, дав би карбованця, якби був не пропив учора! Шкода! Ну, нехай стара в'язне, більше м'яса буде. Поборгуй, будь ласкав, завтра оддам. Утни ще що-небудь про гайдамаків.

Кобзар. До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму; а охрипну – чарочку, другу тії ледащиці-живиці, як то кажуть, та й знову. Слухайте ж, панове громадо!

«Ночували гайдамакиВ зеленій діброві,На припоні пасли коні,Сідлані, готові.Ночували ляшки-панкиВ будинках з жидами,Напилися, простяглисяТа й…»