Читать «Всесвітні походеньки капітана Небрехи» онлайн - страница 7

— Звідки ви прилетіли? — спитав я його.

— Звідки ви прилетіли? — спитав він мене.

- Із Землі, - відповів я.

- Із Землі, - відповів він.

От вам це важко навіть збагнути, а нам ще важче було порозумітися! Ми говорили таким собі дуетом. Що я казав, теж саме тієї ж миті казав він, а що казав він, тієї ж миті повторював я. Випередити його я не здолав і на півслова. Так само, як і він мене. З однаковим успіхом ми могли б втекти від власної тіні. Якщо хочете хоч трошки уявити, спробуйте у порожній кімнаті гомоніти з дзеркалом. Іноді мені навіть моторошно ставало.

Ми обидва один одного питали і обидва один одному відповідали. Але щоб спростити діалог, я не буду повторювати репліки. Я пам’ятаю його дослівно, наче розмовляв тільки вчора.

Ось послухайте:

— Куди прямуєте?

— На полювання.

- І я теж.

— А вас не дивує цей неймовірний збіг?..

- І ця прозора перепона?..

— Атож!

— На вашу думку, що це таке?

— Межа між світом та антисвітом?

— Мабуть, вона.

— Подумати лишень, я перший з людей на власні очі уздрів антисебе!

- І ці рідні антивуса…

- І цю стару антилюльку…

— До речі, ви помітили?

— Що межа коливається?

— Так, ніби по ній котяться повільні хвилі…

Ми чудово порозумілися. Очевидячки, наші думки були цілком тотожні. Та чого тільки у Всесвіті не буває! Але якщо поміркувати, інакше не могло і бути.

— Певне, тут є невідомі течії між світом та антисвітом.

- І тоді…

— Друже антику, перевіримо наше припущення. Покладімо на хвилі цієї течії наші люльки…

— А самі візьмемося поки що за розрахунки.

— Авжеж! Час покаже…

— До завтра!

— До завтра!

Розмова з антисобою мала свої переваги. Наприклад, не треба було домовлятися про термін експерименту. І так було цілком ясно, що ми ухвалимо однакове рішення.

Ми синхронно поклали до ніг люльки і попрямували до своїх коробок. Приємно було працювати, знаючи, що поряд з тобою порпається в зоряних картах антити — антиславетний антикапітан Анти-Небреха. З однаковими думками, з однаковими прагненнями, з однаковою долею. Цілу добу я крутив “козячі ніжки” і схвильовано думав, чи вдасться наш геніальний експеримент. Мозок мій був у такому нелюдському збудженні, що розрахунки до нового маршруту в сузір’я Дракона я склав із швидкістю великого електронного обчислювача — за п’ятнадцять секунд.

За останніми годинами доби, яку я, безумовно, разом з Анти-Небрехою згаяв на експеримент, я слідкував, підстрибуючи з нетерплячки. Як мені кортіло трохи підігнати уперед стрілки ходиків! Але я стримував себе, бо за два кроки від мене у своїй антикоробці підстрибував Анти-Небреха, і його теж так крутило, що хоч одягай гамівну антисорочку.

Але тільки-но стрілки показали час, як я кулею вилетів з ракети.

Чи варто нагадувати про те, що Анти-Небреху теж наче хтось вистрілив? Словом, ми прибули на місце одночасно.

Не вагаючись ані мікросекунди, ми схопили наші люльки і, танцюючи на осі протезів, заволали:

— Хай живе антисвіт! Вдалося!

А танцювати було чого: ми тримали в руках антилюльки. Я спочатку навіть не знав, з якого кінця її запалити. Зрозумійте мене правильно, раніше на моїй люльці з правого боку було факсиміле, а з лівого боку — карб. А за добу факсиміле і карб помінялися місцями!