Читать «Вона» онлайн - страница 121

Запанувала тиша. Анна з Андрієм перезирнулись.

— Ми не маємо обручок, — тихо промовив Андрій, поглянувши на жінку, що проводила церемонію.

— Ми маємо для вас подарунок, — Марі не витримала і поглянула на Тараса. Який тільки й чекав, щоб упіймати її погляд. А потім поглянула на друзів. — Це вам! — Марі простягла їм коробочку, це наш весільний подарунок.

Вона відкрила коробочку. Анна з Андрієм були в шоці.

— Обміняйтесь своїми обручками.

Андрій першим взяв обручку й одяг на Анну. Анна взяла обручку та одягла на Андрієвий палець.

— Можете поцілувати одне одного. Адже ви тепер чоловік і дружна.

Анна з Андрієм поглянули одне на одного. І вперше поцілувались на очах у Марі. І Марі раптом зрозуміла, що світ дійсно трохи складніший ніж у неї в голові. Адже ті, що ще вчора були друзями, сьогодні вже чоловік і дружина. Марі просто не могла повірити своїм очам. Вона стояла і намагалась збагнути те, що щойно відбулося.

Раптом, Андрій повернувся до них і поглянув на Тараса. Марі не могла зрозуміти, що відбувається.

Тарас вийшов на доріжку і повернувся до Марі. Анна з Андрієм стояли біля подруги.

— Марі, я з знаю, що повів себе як останній кретин, але це не означає, що я тебе люблю хоч на долю менше. Навпаки, з кожною хвилиною я люблю тебе все більше. Марі…

Тарас раптом став на одне коліно.

— Стань моєю дружиною! — він поглянув на свою кохану Марі. І простягнув коробочку з обручкою.

Марі, ошелешена таким неочікуваним перебігом подій, підняла очі й побачила біля входу в дім Назара, вона ніби намагалась прочитати в його очах відповідь. Але він просто стояв і дивився. Він знав, знав, що Тарас це зробить, але нічого Марі не сказав. Вона перевела погляд на друзів, які захоплено чекали на відповідь подруги.

— Марі тільки не кажи ні, — Тарас благально дивився на Марі, адже знав, що дуже ризикує.

Марі поглянула на друзів, було видно, що вони знали про пропозицію. Потім поглянула на Тараса. Мовчання, здається, тривало вічність. Марі згадала все те, про що думала вночі, і відповідь була зрозуміла. Згадала все, про що сказав їй Андрій, і все стало ще складнішим. Марі не знала, що їй робити. Так, тепер перед нею на одному коліні стояв той, кого вона кохала. Але чи достатньо кохання, щоб зберегти їх відносини в житті, сповненому постійного виживання й боротьби? Саме це питання найсильніше мучило її. А можливо справа була тільки в ній, можливо їй самій не вистачало сміливості боротись за кохання, за них??? Марі ще ніколи не була такою розгубленою. А якщо вона скаже так, що тоді? Як він усе це уявляє??? Що робити, що їй робити? Бути чесною перед собою! Марі глибоко вдихнула і закрила очі, а вже через секунду вона поглянула на Тараса.

— Я кохаю тебе і приховувати цього не буду. Але зараз сказати ТАК не можу. Тому зараз я кажу НІ. Запитаєш мене те саме після свого дня народження і я скажу ТАК. Якщо тоді вважатимеш, що це потрібно, — Марі з сумом чекала на реакцію Тараса.

Тарас піднявся з коліна і в цю мить здавався як ніколи рішучим і могутнім. Він наблизився до Марі. Обійняв її обличчя своїми сильними руками і прихилився до неї. — Я буду питати тебе стільки, скільки знадобиться для того, щоб ти сказала ТАК. Ти тільки будь поруч.