Читать «Воєнні шкоди» онлайн
Василь Семенович Стефаник
Василь Семенович Стефаник
Воєнні шкоди
Сивий комісар в'їздив у село форшпаном і дивувався, що воно ще стоїть чисте і біле.
«Цим мужикам,- думав він,- і чорт нічого не вдіє, а не то війна; жеруть, як свині, та заливаються ромункою. Цікаво, чи підуть і кілько дадуть заробити. Я їх умію поскоботати…»
Максим Онищук побачив від своєї хати пана та зараз забіг за вугол, аби окритися.
- Відки Польща тілько тих підпанків набрала! Возимо, та й возимо, та й перевозити не годні. Ліпше сховаюси, а жінка най каже, що я в млині. Вже мені боком лізе оту саранчу возити.
Старий Куфлюк вийшов аж за ворота, бо не мав коней і не боявся.
- Але годований, як пацюк, всі богачі повтікають в хащу, аби не йти на форшпан.
Стара Варвара сказала «славайсу» і шептала:
- Це якесь старе дупло, не буде ландувати ночами з поліцайом та хапати молодиці за підтичку-Отець парох, як лошак, побіг до хати, аби комісар його не запримітив.
- Моя пані, лихо вже знов наднесло якогось урядника в село, припрячте в покою та готовте ліпший обід.
- Вже ті ляшки мають добрий апетит-Учитель низько поклонився комісареві і сказав «па-дам до нуг», бо не боявся, щоби пан комісар загостив до нього.
Коло громадської канцелярії війт з байратом очікували комісара. Війт каже:
- Люди добрі, я цему не вітримаю, стара від хати відгонить, а діти голюкають, як на пса. Нема спокою ні вдень ні вночі. Давай їм їсти, давай горівки; ходи з ними по селі за бунтівниками; шукай гверів, шукай листів з Відні, розкопуй землю та шукай зради на Польщу. Взимі двері не запираютьси так, що стара замерзає на печі. Пошукайте собі другого війта, бо я довше не годен цей тягар двигати. От, вндите, вже їде; бодай єго шлях трафив!
- Війте, а де люди? Я ж розказував вам, щоби всі зійшлися коло канцелярії.
- Я через десятників розказав людім приходити, може, ще посходєтьси.
- Мужик все дурний: як платити, то він хапає книжку з-під сволока, ховає в пазуху та днями вичікує, аби податок заплатити; а як гроші брати, то мужик на печі. їй, чорт вас бери, менше буду роботи мати, а пенсія одна.
- Прошу пана, вже ми набралиси, аж занести не можемо…
- Не перечу вам, ґаздо, що за Австрії так було, але в нас буде інакше.
- Дай боже…
- Війте, ідіть ви перші списувати воєнні шкоди; хто не прийде, сам собі буде винен.
- Називаєтеся?
- Михайло Вахнюк.
- Кілько моргів?
- Які там морги, діти розібрали…
- Але кілько ви обробляєте?
- Може, десять, може, більше, може, менче.
- Пишім дванацять.
- Кілько нема.
- То пишім одинацять.
- Та най буде…
- Які шкоди воєнні?
- Та які шкоди, ніби мені хто шкоду верне? Пусто говорити і писати…
- Ви того не розумієте, начальнику, москалів ми під Варшавою збили на винне яблоко, з Відня і Пешту заберемо все золото і золотом усі шкоди воєнні поплатимо.
- Бог би з вас говорив…
- Тепер ми ваші, а ви наші.
- О, то ще хто знає, як буде.
- Польща буде, а ви, як маєте розум, то наберіть золота від мадьярів, від німців та від москалів та й жийте в добрі під Польщею, а своїх бунтівників гоніть з села. Ну, начальнику, яка шкода?
- Та пара коний та віз ще на початку війни австрияки взяли, коні з возом тисячу корон. Москалі взяли корову і телицю; за обоє рахую вісімсот корон.
