Читать «Вибрані твори. Том III» онлайн

Бернард Шоу

Вибрані твори

Том III

Кандіда

Дія перша

Погожий жовтневий день 1894 року в північно-східній частині Лондона; це великий район осторонь Мейфера і Сейнт-Джеймса, у нетрях якого немає скупчености, задухи й смороду. В ньому панує по-міщанськи невибагливий стиль життя з широкими вулицями, незліченним населенням, численними відразливими залізними пісуарами, клубами радикалів і трамвайними коліями, по яких безупинним потоком курсують жовті вагони. Головні ж вулиці утопають у розкішних квітучих палісадниках, де не ступить нога людини поза межами доріжки, що веде від воріт до під’їзду, і де пригнічує сумна одноманітність непоказних цегляних будинків, чорних чавунних штахетів, кам’яних тротуарів, шиферних дахів, добропристойність погано вдягнутих і непристойність убого вдягнутих людей, що звикли тут до усього і переважно безкорисливо переймаються чужими справами. Зачатки енергії та заповзятливости виявляють себе лиш у кокнейській жазі наживи й схильності до комерційних оборудок. Навіть полісмени й каплиці, яких тут побачиш чимало, і ті не порушують місцевої одноманітности. Сонце весело сяє, туману немає, і хоча все оповите димом, через що обличчя й руки, тиньк і цегла — геть усе здається брудним і несвіжим, ця заволока не така густа, аби стурбувати пересічного лондонця.

У цій непоказній пустелі є своя оаза. У віддаленій частині Гекні-Роуд розкинувся парк у двісті сімнадцять акрів, обгороджений не штахетами, а дерев’яним парканом; там повно зелені, дерев, озеро для купальників, квітники, що возвеличують славнозвісне кокнейське мистецтво перетворення газонів на справжні килими, а ще піщаний майданчик, чи то пак купа піску, завезеного колись із морського пляжу на втіху дітям, втім, невдовзі покинутий ними після того, як він перетворився на природний розсадник паразитів, притулок для різних представників дрібної фауни Кінгсленда, Гекні й Гокстона. Павільйон для оркестру, трибуна для релігійних, антирелігійних і політичних промовців, без жодних прикрас, поле для крикету, спортивний майданчик і стара кам’яна альтанка — оце й усі його принади. Там, де місцевість урізноманітнюють дерева й зелені пагорби, — краєвид вельми приємний, а там, де гола земля підступає до сірої огорожі, цегли, тиньку, високо розміщених вивісок, скупчення димарів з їхньою димовою завісою, — краєвид похмурий і одноманітний.

Найкращий краєвид Вікторія-парк відкривається з вікна церкви святого Домініка; звідти не видно жодної цеглини. Парафії належить половина будинку з окремим входом і палісадником. Відвідувачі підіймаються сходами на ганок, крамарі й рідні священика спускаються сходами до дверей під ганком і проходять до напівпідвального приміщення, у передній частині якого розташовано їдальню, а в задній — кухню. Нагорі, урівні з вхідними дверима, розташували вітальню з великим дзеркальним вікном, що виходить у парк. Це єдина кімната, куди не дозволено заходити дітям і де не влаштовують трапез, і саме тут працює парафіяльний священик, превелебний Джеймс Мевор Морелл. Він сидить на міцному, обертовому стільці з круглим бильцем, у кінці довгого столу, що стоїть навпроти вікна, з якого можна насолоджуватись парком, варто лиш повернути голову ліворуч. Упритул до протилежного краю стола стоїть маленький столик з друкарською машинкою на ньому. Спиною до вікна, за машинкою сидить друкарка. На великому столі накидано купи брошур, журналів, листів, картотечних ящиків, тут-таки лежать робочий щоденник, поштові ваги та інше. Посеред кімнати, перед столом священика — стілець для відвідувачів. А зовсім близько, так, що можна дістати рукою, етажерка зі світлиною у рамці. Стіна позаду священика заставлена книжковими полицями, і досвідчене око одразу ж може здогадатись, що священик схильний до казуїстики й богослов’я, про що свідчать теологічні есеї Моріса і повне зібрання поезій Браунінга, а «Прогрес і бідність» з його жовтою спинкою. «Фабіанські есеї», «Мрія Джона Болла», «Капітал» Маркса та ще з десяток інших літературних опусів соціалізму — про його прогресивні переконання. У протилежному кутку кімнати, коло столика з машинкою — двері. А збоку, навпроти каміна, книжкова шафа і поруч канапа. У каміні весело палахкотить вогонь; і цей куточок біля коминка зі зручним кріслом і чорним полив’яним, розписаним квітковим орнаментом горщиком для вугілля з одного боку й низеньким дитячим стільчиком з іншого виглядає дуже затишно. У дерев’яній полірованій рамі каміна вирізані вишукані полички, а у панелі вправлено шматочки дзеркала; на поличці неодмінний подарунок до весілля — будильник у шкіряному футлярі, а на стіні понад каміном — велика репродукція з головної фігури Тіціанового «Успіння». Загалом, це кімната хорошої господині, над якою, принаймні у межах письмового столу, узяв гору безладний чоловік, утім, поза цими межами жінка цілком володіє становищем. Декоративність меблів підкреслює стиль «гарнітурів вітальні», що їх виготовляє заповзятлива меблева фірма з передмістя; проте в кімнаті немає нічого непотрібного або претензійного — іст-ендському священику не по кишені усілякі снобістські дрібнички.