Читать «Вибрані твори. Том II» онлайн - страница 6

Вартовий. Проходь, о юний воїне, і схили голову в домі цариці.

Голос. Піди й помасти свого кидального списа свинячим салом, о чорномазий, бо ще не настане ранок, як римляни примусять тебе глитати його аж до самого держака.

Той, що говорить — білявий чепурун, одягнутий інакше, ніж варта, але не менш екстраваґантно, — проходить, сміючись, у ворота. Він трохи понівечений у бою; ліве рамено йому забинтоване й світить крізь розірваний рукав. У правій руці він несе римського меча в піхвах. Він іде через двір з погордливим виглядом, праворуч його йде перс, ліворуч — Бельзенор, варта товпиться за ним.

Бельзенор. Хто ти такий, що насмілюєшся сміятися в домі Клеопатри-цариці і в вічі Бельзенорові — начальникові її варти?

Прибулий. Я — Бел-Афріс, нащадок богів.

Бельзенор (церемонно). Привіт тобі, брате!

Всі (крім перса). Привіт тобі, брате!

Перс. Уся варта цариці — нащадки богів, крім мене, о незнайомцю; я — перс і нащадок численних царів.

Бел-Афріс (до варти). Привіт, брати! (До перса, вибачливо). Привіт смертному!

Бельзенор. Ти був у бою, Бел-Афрісе, і ти воїн поміж воїнами. Ти не допустиш, щоб жінки із двірні царициної перші дізналися про твої вісті.

Бел-Афріс. Я не маю інших вістей, крім тих, що незабаром нам, воїнам, жінкам і всім поперерізують горла.

Перс (до Бельзенора). Я ж тобі казав.

Вартовий (що прислухався до їхньої розмови). О, лихо!

Бел-Афріс (звертаючись до нього) Заспокойся, заспокойся, бідний ефіопе: доля в руках богів, що пофарбували тебе в чорний колір. (До Бельзенора). Що цей смертний (показуючи на перса) сказав тобі?

Бельзенор. Він каже, що римлянин Юлій Цезар, який висадився на наших берегах зі жменькою воїнів, зробиться владарем Єгипту. Перс боїться римських воїнів (варта сміється з галасливою зневагою). Це ж мужики, здатні лише лякати ґав та ходити за плугом! Сини ковалів, мірошників і чинбарів! А ми — дворяни, що присвятили себе зброї, нащадки богів!

Перс. Бельзеноре, боги не завжди добрі до своїх бідних родичів.

Бельзенор (запально, звертаючись до перса). Між нами кажучи, хіба ми гірші за рабів Цезаря?

Бел-Афріс (виступаючи між ними). Слухай, брате. Між нами кажучи, ми, єгиптяни, як боги, вищі за римлян.

Варта (радіючи). Ага!

Бел-Афріс. Але цей Цезар не протиставляє людину людині: він просто кидає на вас леґіон, мов камінь із пращі, там, де ви найслабкіші, і цей леґіон подібний до чоловіка з однією головою, тисячею рук і без усякої релігії. Я бився з ними, я знаю.

Бельзенор (насмішливо). Ти був наляканий, брате?

Варта аж качається зо сміху, очі їм виблискують при дотепах їхнього начальника.

Бел-Афріс. Ні, брате, але мене побили. Вони були, можливо, налякані; але вони розвіяли нас — як полову.

Варта, трохи вгамована, бурчить презирливо.

Бельзенор. Чи не міг ти умерти?

Бел-Афріс. Ні, це було б надто легко, щоб бути гідним нащадком богів. До того ж, не було часу: все скінчилося в одну мить. Напад відбувся там, де ми його найменш сподівалися.