Читать «Версола. Книга 1. Колоніст» онлайн - страница 6

— Але яка заповзятлива молодичка виявилася — сумно усміхнувся своїм думкам — знайшла десь вантажників, транспорт найняла…. мда.

Наступний день присвятив зміні замків — залишитися ще без чогось важливого йому не хотілося, та і лохом виглядати в очах бувшої теж бажання не було. Наступний місяць трохи поїздив по країні, в якій прожив тридцять років — знайшов для себе багато цікавих місць, про які навіть не підозрював — неначе відкрив для себе свою країну наново. Напади посилювалися і частішали, а Віктор вирішував для себе важку задачу: з одного боку, він не бажав бути піддослідним кроликом за свої ж гроші — хіміотерапія нагадувала йому пилосос, у якого була відсутня кнопка виключення, і який відключався сам у момент смерті цього самого кролика. З іншого боку, йому, тридцятирічному молодому чоловікові до сліз хотілося жити.

У один з днів, піддавшись раптовому пориву, зв'язався зі своїм двоюрідним братом і запропонував переоформити на нього квартиру. Коля виявився сильно здивований, як власне і його дружина — вони винаймали квартиру в іншому кінці міста в одному з багатьох спальних районів. Правда, взнавши причину такої небаченої щедрості далекого родича, хотіли спочатку відмовитися, відпихаючись якимись абсолютно надуманими і безглуздими фразами.

— Послухай, Коля — у мене немає нікого більше у цьому світі, а я скоро його покину — тут без варіантів, тим більше що у тебе дитина. Чим залишати державі, краще вам буде користь — я вже все вирішив, не сперечайся. Тільки тут бракує деякої техніки — моя колишня подруга вивезла дещо, поки я загорав на пляжах сонячної Туреччини — тут нічим допомогти не можу, доведеться вам самим це питання вирішувати якось. У мене немає бажання шукати її і ці речі — нехай залишить собі, як пам'ять про мене,… чи вдавиться ними, а-ха-ха.

Незабаром в квартирі стало багатолюдно і весело — деякий час це відволікало Віктора від важких думок, але від нападів болю, на жаль не рятувало. Коли з відведених шести місяців пройшло три, хлопець помітив, що компанія родичів стала його обтяжувати — нічого поганого він не думав, просто вид здорових, веселих і життєрадісних людей заганяв його в таку тугу, що хотілося в ці миті померти, настільки сильно йому хотілося знову відчути себе таким же здоровим і веселим. Після одного такого вечора, закрившись у своїй кімнаті, оскільки уся квартира вже була зайнята його родичами, Віктор зрозумів, що йому неприємно залишатися серед людей, чути їх голоси і сміх і так далі — виникла думка кудись поїхати і там усамітнитися, чекаючи кінця. Тут йому згодився його ноутбук, який він колись купив з чергової премії — незабутня Ніна не вкрала корисний девайс, оскільки він в цей час відпочивав разом з його хазяїном на півдні.

Став шукати для себе таке місце, керуючись двома критеріями: не занадто далеко і чимдалі від міста, в якому він зараз жив. Ідеальніше всього підійшло б якесь глухе село, якщо таке ще можна знайти у наш час відносно недалеко від мегаполісу. На очі попалася стаття на одному з інформаційних порталів, де невідомий йому журналіст описував свою поїздку по сучасних селах країни, розташованих в декількох сусідніх регіонах країни, в число яких входив і його власний. Журналіст описував побут і рівень життя місцевого населення, відмітивши побіжно, що особливо йому сподобалася місцева природа. Вирішивши, що вказане село майже ідеально підходить під його вимоги, вирішив більше нічого не ускладнювати і завтра висуватися туди на своїй «Октавії», по дорозі закупивши деякі речі і продукти на пару тижнів. Чомусь в голові оформилася думка, що на більший час сподіватися не варто. Уранці зібрався і вийшов в коридор… де його очікував брат Коля — вид у того був якийсь винуватий і розгублений — створювалося враження, що того щось турбує.