Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 6

Було це приблизно о шостій годині.

Дорогою О’Ґілві зустрів якогось візника і хотів розповісти, що сталося, але говорив так недоладно і мав такий дикий вигляд, що візник мовчки проїхав повз.

Так само звернувся О’Ґілві і до служника у трактирі поблизу Горсельського мосту. Той подумав, що він взагалі божевільний, і хотів затягти його до трактиру. Це трохи охолодило астронома, і він, помітивши лондонського журналіста Гендерсона, який вже порався у садку, гукнув через паркан, намагаючись бути якомога переконливішим:

– Гендерсоне, чи бачили ви минулої ночі летючу зірку?

– А що? – спитав Гендерсон.

– Вона на Горсельському вигоні.

– Господи милосердний! – вигукнув журналіст. – Метеорит! Впав! Оце так!

– Але це щось більше, ніж простий метеорит. Це циліндр! Штучний циліндр. Там усередині щось є!

Гендерсон підвів голову, не випускаючи з рук лопату.

– Що? – перепитав він, наче недочувши.

О’Ґілві розповів усе, що бачив. Хвилину Гендерсон роздумував. Потім кинув лопату, схопив піджака й поспішив на шлях. Разом вони кинулись на вигін.

Циліндр лежав на тому самому місці. Було тихо. Між покришкою та корпусом циліндра з’явилася блискуча смужка. Повітря зі свистом чи то проходило всередину, чи то виривалося назовні.

Вони прислухалися, постукали палицею, але, нічого не почувши, вирішили, що людина чи кілька людей усередині знепритомніли або померли.

Звісно, вони нічим не могли зарадити. Гукнувши кілька слів, вони побігли до міста по допомогу. Збуджені, скуйовджені й обсипані піском, вони бігли залитою яскравим сонцем вуличкою, а крамарі саме відчиняли крамниці, а містяни – вікна у спальнях. Гендерсон гайнув на залізничну станцію, щоб якнайшвидше передати до Лондона телеграфом новини. Газети вже підготували населення до незвичайних новин.

Близько восьмої юрби вже мчали до вигону, бажаючи подивитися на «мертвих марсіан». Так починали розгортатися події. Вперше я почув про них від маленького газетяра близько дев’ятої, вийшовши по «Дейлі кронікл». Звісно, я був вражений і, не гаючи часу, вирушив до піщаного кар’єру.

Розділ III

На Горсельському вигоні

Біля великої вирви, в якій лежав циліндр, зібралося майже два десятки чоловік. Я вже розповідав, як виглядало те величезне небесне тіло. Навколо було обсмалено дерн і гравій, ніби від вибуху. Мабуть, великий удар спричинив загоряння. Гендерсона й О’Ґілві я не побачив. Мабуть, вони вирішили, що біля циліндра зараз робити нічого, і пішли снідати.

Четверо чи п’ятеро хлопчаків сиділи біля ями; вони метляли ногами й розважалися, кидаючи камінці в циліндр, доки я не нагримав на них. Тоді вони почали бігати, туди-сюди, шмигаючи поміж дорослими.

Біля виврви я побачив ще двох велосипедистів, садівника-поденника, якого я час від часі наймав, дівча з крихіткою на руках, різник Грег із своїм малим, кілька роззяв та ще хлопців, які бували на побігеньках у гравців у гольф або тинялися біля станції.