Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 21

Проїжджаючи через Окгем (я повертався цим шляхом, а не через Сенд і Олд-Вокінг), я побачив на заході криваво-червону заграву, що дедалі вище підіймалася в небо. Насувалися грозові хмари і змішувалися з багряно-чорними стовпами диму.

Ріплі-стрит була безлюдна. Лише кілька освітлених вікон, але, крім них, жодних ознак життя. Там, де дорога повертає на Пірфорд, я мало не наїхав на гурт людей, що стояли спиною до дороги. Коли я проминав їх, вони навіть не озвалися. Не знаю, чи було їм відомо, що діється за горбом; так само не знаю, чи спали мирно в тих оселях, що повз яких я проїздив, – чи були вони покинуті й порожні, чи мешканці їх з тривогою стежили за страшними подіями цієї ночі.

Від Ріплі до Пірфорда я їхав долиною Вей, і мені не видно було червоної заграви. Коли ж я виїхав на невеличкий горб за пірфордською церквою, заграва з’явилася знову, а дерева уздовж дороги зашуміли, віщуючи наближення бурі. На пірфордській церкві оддзвонили північ, і попереду на тлі червоного неба замаячіли чорні верхівки дерев і дахи Мейбері-Гіллу.

Раптом лиховісний зелений блиск освітив переді мною дорогу і ліс у напрямі Едлстона. Я відчув, що віжки натяглися. Смуга зеленого вогню раптом пронизала темну хмару і впала десь у полі, ліворуч від дороги. Третя летюча зірка!

Слідом за нею сліпуче вдарила фіолетова блискавка навислої грози, і загримів грім. Кінь закусив вудила й помчав навскач.

Я нісся пологим схилом до підніжжя Мейбері-Гіллу. Одна за одною блискавиці краяли небо. Безперервно гуркотів грім, і чути було якийсь дивний тріск, який нагадував роботу величезної електричної машини, аніж звичайну грозу. Миготіння яскравого світла сліпило мені очі, а дрібний град сік обличчя.

Спочатку я дивився тільки на шлях, а потім увагу мою привернула якась дивна химера, що швидко спускалася з протилежного схилу Мейбері-Гіллу. Спершу мені здалося, ніби то мокрий дах якогось будинку, але, коли спалахнула одна, а за нею й друга блискавка, я помітив, що химера пересувається. Дивовижне це було видіння! На мить запала моторошна темрява, а там знову – сліпучий спалах, від якого стало видно немов удень. Червоний будинок сирітського притулку на узвишші, зелені верхівки дерев і ця загадкова штуковина – все було видно напрочуд ясно.

Що то була за химера! Як її змалювати?! Страхітлива тринога, вища за будинки, яка, ламаючи дерева, продирається молодим сосняком; крокуюча машина з блискучого металу, що ступає по вересу. З вершини її спускались якісь сталеві суглобисті линви; гуркіт її ходи зливався з ударами грому.

Мигнула блискавка – і знову з темряви з’явилась тринога. Вона стояла на одній нозі, а дві зависли в повітрі. Зникнувши в мороці, дивна машина знову появилася при світлі блискавки вже на сотню ярдів ближче. Можете уявити собі складаного стільця, що, нахилившись, швидко простує вперед? Отаке видовище показували короткі спалахи блискавиць. Тільки уявіть собі замість стільця встановлену на високій тринозі невідому величезну машину.

Сосни переді мною зненацька розступилися, як розступається гнучкий очерет, коли крізь нього продирається людина. Вони тріщали й валилися, а за хвилину з’явилася друга велетенська тринога, що крокувала немовби просто на мене. А візок мчав їй назустріч! Коли я побачив це друге страхіття, нерви мої не витримали. Не зважуючись глянути на нього ще раз, я щосили смикнув праву віжку. Тої ж миті кінь упав, візок перекинувся, голоблі з тріском переломилися, я відлетів убік і важко плюхнувся в калюжу.