Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 18

– То в них, виходить, зовсім нема шиї? – затягуючись цигаркою, несподівано озвався смуглявий солдатик.

Я ще раз описав марсіан.

– Та це щось… ніби восьминоги, – вирішив він. – Виходить, будемо воювати з рибами.

– Таку тварину і убити не гріх, – відповів перший солдат.

– Чому б не пустити в них снаряда та одним махом не покінчити з усіма? – вигукнув той самий сміглявий солдатик. – А то, гляди, вони ще накоять лиха.

– Та де ті ще снаряди! – мовив перший. – А час-то спливає. Я певен, що їх треба атакувати, і атакувати негайно.

Солдати продовжили сперечатися. Через кілька хвилин я їх залишив і пішов на станцію по ранкові газети.

Не хочу втомлювати читача описом цього довгого ранку і ще довшого дня. Мені не пощастило й глянути на вигін, бо навіть дзвіниці в Горселі й Чепгемі було передано до рук військових властей. Солдати, з якими я розмовляв, самі нічого не знали, а офіцери чи таємниче мовчали, чи були дуже заклопотані. Населення за спиною війська почувалось спокійніше. Від Маршалла, власника тютюнової крамниці, я почув, що його син загинув на вигоні. Військова влада веліла населенню з околиці Горсела замкнути й залишити свої будинки.

Близько другої, вкрай стомлений, бо стояла страшенна спека й духота, я повернувся додому. Щоб трохи освіжитися, я постояв хвилину під холодним душем, а пізніше (вже о пів на п’яту) вирішив піти на залізничну станцію по вечірні газети, – в ранкових я знайшов лише неточний опис загибелі Стента, Гендерсона, О’Ґілві та інших. Вечірні газети, однак, не повідомили взагалі нічого нового.

Марсіани не показувались. Очевидно, вони були чимось заклопотані у своїй ямі: звідти чувся металевий стукіт і майже весь час струмував дим. Гадаю, вони готувалися до бою. «Нові спроби встановити якийсь контакт за допомогою сигналів виявилися марними», – без жодної фантазії повідомляли газети. Один сапер казав мені, що якийсь солдат підняв із окопів на довгому дрючку прапор. Але марсіани звернули на те не більше уваги, ніж ми б на коров’яче «му-у-у».

Мушу зізнатися, що вся ця військова підготовка, вся ця облога дуже збуджувала мене. Моя уява розходилась, я вже почав вигадувати різноманітні способи розгрому нападників. Як отой школяр, я марив про битви й незвичайні подвиги. Тоді мені здавалося, що в нас є певна перевага: адже ж прибульці в тій ямі мали зовсім безпорадний вигляд.

О третій з боку Чертсі чи Едлстона пролунали гарматні вибухи. Сусіди припустили, що то обстрілюють сосновий ліс, куди впав другий циліндр. Напевне з метою розбити його, поки він не відкрився. Але важка гармата для обстрілу першого циліндра прибула до Чепгема лише з п’ятим ударом годинника.

Увечері, близько до шостій, ми з дружиною сиділи за чаєм в альтанці, та жваво розмовляли про наступ на марсіан. З вигону долинув приглушений вибух, і тут же запалав огонь. Одразу ж поблизу прокотився такий гуркіт, аж задрижала земля. Вискочивши з альтанки, я побачив, що дим і червоне полум’я охопили верхівки дерев навколо Східного коледжу, а дзвіниця сусідньої церковки валиться на землю. Вежа в мусульманському стилі вже зникла, дах коледжу мав такий вигляд, ніби по ньому стріляла стотонна гармата. Димар нашого будинку розсипався, ніби від удару снаряда, уламки цегли зі стукотом покотилися по черепиці, й перед вікном мого кабінету виросла купа червоного череп’я.