Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 7
Лев Толстой
Того самого дня, в який Наполеон дав наказ про перехід через Німан і передові війська його, відтіснивши козаків, перейшли російський кордон, Олександр проводив вечір на дачі Бенігсена — на балу, що давали генерал-ад’ютанти.
Було веселе, блискуче свято; знавці справи казали, що рідко збиралося в одному місці стільки красунь. Графиня Безухова серед інших російських дам, що приїхали за государем з Петербурга у Вільну, була на цьому балу, затьмарюючи своєю важкою, так званою російською красою витончених польських дам. Вона була помічена, і государ удостоїв її танцю.
Борис Друбецькой,
О дванадцятій годині ночі ще танцювали. Елен, не маючи гідного кавалера, сама запропонувала мазурку Борисові. Вони сиділи в третій парі. Борис, байдуже поглядаючи на блискучі оголені плечі Елен, що виступали з темної газової з золотом сукні, розповідав про давніх знайомих і разом з тим, непомітно для самого себе і для інших, ні на секунду не переставав спостерігати государя, що був у тій самій залі. Государ не танцював; він стояв у дверях і зупиняв то тих, то інших тими ласкавими словами, які лише він вмів говорити.
Коли почалась мазурка, Борис бачив, що генерал-ад’ютант Балашов, один з найближчих до государя, підійшов і не по-придворному зупинився близько від нього. Государ розмовляв з польською дамою. Поговоривши з дамою, він глянув запитливо і, видно зрозумівши, що Балашов зробив так лише тому, що на це були важливі причини, злегка кивнув дамі і повернувся до Балашова. Тільки-но Балашов почав говорити, як подив з’явився на обличчі в государя. Він узяв під руку Балашова і пішов з ним через залу, несвідомо для себе розчищаючи з обох боків сажнів на три широку дорогу, з якої уступалися перед ним. Борис помітив, що в той час, як государ пішов з Балашовим, в Аракчеєва було схвильоване обличчя; він, спідлоба поглядаючи на государя й сопучи червоним носом, виступив з натовпу, ніби сподіваючись, що государ звернеться до нього. (Борис зрозумів, що Аракчеєв заздрить Балашову і незадоволений з того, що якусь, очевидно важливу, новину не через нього передано государеві.)
Але государ з Балашовим пройшли, не помічаючи Аракчеєва, через вихідні двері в освітлений сад. Аракчеєв, притримуючи шпагу і злобно озираючись круг себе, пройшов кроків за двадцять позад них.
Поки Борис робив чергові фігури мазурки, його не переставала мучити думка про те, яку новину привіз Балашов і яким би чином вивідати її раніш за інших.