Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 64

— Я сказав лише, що нам зручніше було б робити пожертвування, якби ми знали, чого бракує, — намагаючись перекричати інші голоси, промовив він.

Один найближчий дідок оглянувся на нього, але зараз же увагу цього старого відвернув крик, що почався на другому боці стола.

— Так, Москву буде зданої Вона буде спокутницею-визволителькою! — кричав один.

— Він ворог людства! — кричав другий. — Дозвольте мені говорити... Панове, ви мене душите!..

XXIII

У цей час швидкими кроками перед юрмою дворян, що розступилася, в генеральському мундирі, із стрічкою через плече, зі своїм виставленим підборіддям та бистрими очима, увійшов граф Растопчин.

— Государ імператор зараз буде, — сказав Растопчин, — я щойно звідти. Я гадаю, що в тому становищі, в якому ми перебуваємо, розводитись багато нема чого. Государ удостоїв зібрати нас та купецтво, — сказав граф Растопчин. — Звідти поллються мільйони (він показав на залу купців), а наша справа виставити ополчення і не щадити себе... Це менше, що ми можемо зробити!

Почались наради між самими вельможами, що сиділи за столом. Вся нарада пройшла більш ніж тихо. Вона навіть здавалася журною, коли, після всього недавнього галасу, поодинці було чутно старечі голоси, що казали: один — «згодний», другий — для різноманітності — «і я тієї ж думки» і т. ін.

Було наказано секретареві писати ухвалу московського дворянства про те, що москвичі, так само, як і смоляни, жертвують по десять чоловік з тисячі та повне обмундирування. Пани учасники засідання підвелися, наче з полегшенням, загуркотіли стільцями й пішли по залі розминати ноги, забираючи декого під руку й розмовляючи.

— Государ! Государ! — раптом пішло по залах, і весь натовп кинувся до виходу.

Широким ходом між стінами дворян государ пройшов до зали. На всіх обличчях був вираз шанобливої і зляканої цікавості. П’єр стояв досить далеко і не міг добре розібрати государевої промови. Він зрозумів лише, з того, що він чув, що государ говорив про небезпеку, в якій перебувала держава, та про надії, які він покладав на московське дворянство. Государеві відповідав другий голос, який повідомляв про щойно схвалену постанову дворянства.

— Панове! — сказав государ, і голос його затремтів; натовп зашелестів і знову стих, і П’єр знову почув такий приємно-людський і зворушений государів голос, який казав:— Ніколи я не мав сумніву у щирості російського дворянства. Та цього дня воно перевершило мої сподівання. Дякую вам від імені вітчизни, Панове, будемо діяти — час дорожчий за все...