Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 402

За дверима почувся голос Десаля, який питав, чи можна Миколеньці ввійти попрощатися.

— Та от і все, все... — сказала Наташа. Вона швидко встала, в той час як входив Миколенька, і майже побігла до дверей, стукнулась головою об двері, прикриті портьєрою, і, застогнавши чи то від болю, чи то від печалі, вирвалася з кімнати.

П’єр дивився на двері, в які вона вийшла, і не розумів, чому він раптом зостався сам один на цілому світі.

Княжна Марія порушила П’єрову задуму, звернувши його увагу на небожа, який увійшов до кімнати.

Миколенькове обличчя, схоже на батькове, так вплинуло на П’єра в цю хвилину душевного розм’якшення, в якому він тепер перебував, що він, поцілувавши Миколеньку, поспішно встав і, витягнувши хусточку, відійшов до вікна. Він хотів попрощатися з княжною Марією, але вона затримала його.

— Ні, ми з Наташею не спимо іноді до третьої години; будь ласка, посидьте. Я скажу дати вечеряти. Підіть наниз; ми зараз прийдемо.

Перед тим, як П’єр вийшов, княжна сказала йому:

— Це вперше вона так говорила про нього.

XVII

П’єра провели до освітленої великої їдальні; через кілька хвилин почулися кроки, і княжна та Наташа увійшли до кімнати. Наташа була спокійна, хоч суворий, без усмішки, вираз тепер знову встановився на її обличчі. Княжна Марія, Наташа і П’єр однаково почували ту ніяковість, що звичайно буває після закінчення серйозної і задушевної розмови. Продовжувати попередню розмову неможливо; говорити про дрібниці — совісно, а мовчати неприємно, — бо хочеться говорити, а це мовчання здається нарочитим. Вони мовчки підійшли до столу. Офіціанти відсунули й підсунули стільці. П’єр розгорнув холодну серветку і, вирішивши урвати мовчанку, глянув на Наташу і княжну Марію. Обидві, очевидно, одночасно вирішили те саме: в обох у очах світилось задоволення життям і визнання того, що, крім горя, є й радощі.

— Ви п’єте горілку, графе? — спитала княжна Марія, і ці слова враз розігнали тіні минулого.

— Розкажіть же про себе, — сказала княжна Марія, — про вас розповідають такі неймовірні чудеса.

— Справді, — зі своєю тепер звичною усмішкою лагідного глузування відповів П’єр. — Мені самому навіть розповідають про такі чудеса, яких я і вві сні не бачив. Марія Абрамівна запрошувала мене до себе і все розказувала мені, що зі мною трапилось або мало трапитись. Степан Степанович теж навчив мене, як мені треба розповідати. Взагалі, я помітив, що бути цікавою людиною дуже вигідно (я тепер цікава людина); мене запрошують і мені розказують.

Наташа усміхнулася й хотіла щось сказати.

— Нам розповідали, — перебила її княжна Марія, — що ви в Москві втратили два мільйони. Правда це?

— А я став втричі багатшим, — сказав П’єр.

П’єр, незважаючи на те, що борги дружини і необхідність будівництва змінили його справи, і далі говорив, що він став втричі багатшим.

— Що я виграв безперечно, — сказав він, — то це свободу... — почав був він серйозно; але роздумав і зупинився, помітивши, що це була занадто егоїстична тема розмови.