Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 29

У той самий час, як князь Андрій жив без діла при Дріссі, Шишков, державний секретар, бувши одним з головних представників цієї партії, написав государеві листа, якого погодилися підписати Балашов і Аракчеєв. У листі цьому, користуючись даним йому від государя дозволом міркувати про загальний хід справ, він шанобливо і під приводом необхідності для государя викликати запал до війни у народу столиці, пропонував государеві покинути військо.

Піднесення народу і заклик до нього від государя на захист вітчизни — те саме (наскільки воно спричинене було особистою присутністю государя в Москві) піднесення народу, яке було головною причиною тріумфу Росії, було поставлене перед государем і прийняте ним як привід для виїзду з армії.

X

Листа цього ще не було подано государеві, коли Барклай за обідом передав Болконському, що государеві особисто бажано бачити князя Андрія для того, щоб розпитати його про Туреччину, і що князь Андрій має прибути в квартиру Бенігсена о шостій годині вечора.

Цього ж дня в квартирі государя було одержано звістку про новий рух Наполеона, що може бути небезпечним для армії, — звістку, як виявилося згодом, неправдиву. І цього ж ранку полковник Мішо об’їжджав з государем дрісські укріплення і доводив государеві, що укріплений табір цей, який влаштував Пфуль і який вважався досі за тактичний chef-d’oeuvre, що має погубити Наполеона, — що табір цей — нісенітниця і загибель російської армії.

Князь Андрій приїхав у квартиру генерала Бенігсена, який займав невеликий поміщицький будинок на самому березі річки. Ні Бенігсена, ні государя не було там; але Чернишов, государів флігель-ад’ютант, прийняв Болконського і сказав йому, що государ поїхав з генералом Бенігсеном і з маркізом Паулучі вдруге нинішнього дня об’їжджати укріплення Дрісського табору, вигідність якого починала викликати великий сумнів.

Чернишов сидів з книгою французького романа біля вікна першої кімнати. Кімната ця, певно, раніш була залою; в ній ще стояв орган, на який накидано було якісь килими, і в одному кутку стояло складане ліжко Бенігсенового ад’ютанта. Цей ад’ютант був тут. Він, видно, замучений гулянкою чи роботою, сидів на згорнутій постелі і дрімав. З зали вело двоє дверей: одні прямо в колишню вітальню, другі праворуч до кабінету. З перших дверей чутно було голоси; розмовляли по-німецькому і зрідка по-французькому. Там, у колишній вітальні, було зібрано, за бажанням государя, не військову раду (государ любив невизначеність), а деяких осіб, думки яких у наступних утрудненнях він бажав знати. Це не була військова рада, а мовби рада обраних для з’ясування деяких питань особисто для государя. На цю напівраду було запрошено: шведського генерала Армфельда, генерал-ад’ютанта Вольцогена, Вінцінгероде, якого Наполеон називав утеклим французьким підданим, Мішо, Толя, зовсім не військову людину — графа Штейна і, нарешті, самого Пфуля, який, як чув князь Андрій, був la cheville ouvrière всієї справи. Князь Андрій мав нагоду добре розглядіти його, бо Пфуль незабаром після нього приїхав і пройшов до вітальні, зупинившись на хвилину поговорити з Чернишовим.