Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 189

— Non, dites lui que je ne veux pas le voir, que je suis furieuse contre lui, parce qu’il m’a manqué parole.

— Comtesse, à tout péché miséricorde, — сказав, входячи, молодий, білявий чоловік з довгим обличчям і носом.

Стара княгиня шанобливо підвелася і присіла. Молодик, увійшовши, не звернув на неї уваги. Княгиня кивнула головою дочці й поплила до дверей.

«Ні, вона має рацію, — думала стара княгиня, всі переконання якої розвіялись, як тільки з’явився його високість. — Вона має рацію; але як це ми за нашої неповторної молодості не знали цього? А це так було просто», — думала, сідаючи в карету, стара княгиня.

На початку серпня справа Елен остаточно з’ясувалась, і вона написала своєму чоловікові (який її дуже любив, як вона думала) листа, в якому повідомляла його про свій намір вийти заміж за NN і про те, що вона вступила в єдину істинну релігію і що вона просить його виконати всі ті конче потрібні для розлуки формальності, про які розповість йому пред’явник цього листа.

«Sur се je prie dieu, mon ami, de vous avoir sous sa sainte et puissante garde. Votre amie Hélène».

Цього листа було привезено в П’єрів дім у той час, як П’єр був на Бородінському полі.

VIII

Вдруге, вже наприкінці Бородінського бою, пішовши з батареї Раєвського, П’єр з юрмою солдатів попростував яром до Князькова, дійшов до перев’язочного пункту і, побачивши кров та почувши крик і стогін, швидко пішов далі, загубившись у юрмі солдатів.

Одно, чого бажав тепер П’єр усіма силами своєї душі, це — якнайскоріше вийти з тих страшних вражень, в яких він жив цього дня, повернутися до звичайних умов життя і заснути спокійно в кімнаті на своєму ліжку. П’єр почував, що тільки в звичайних умовах життя він зможе збагнути самого себе і все те, що він бачив і пережив. Та цих звичайних умов життя ніде не було.

Хоч ядра й кулі не свистіли тут по дорозі, якою він ішов, але з усіх боків було те саме, що й там, на полі бою. Були ті самі страждання, змучені й іноді дивно-байдужі обличчя, та сама кров, ті самі солдатські шинелі, ті самі звуки стрілянини, хоч і далекої, але все ще страхітливої; крім того, була задуха й курява.

Пройшовши верст зо три великим Можайським шляхом, П’єр сів край нього.

Сутінки спустилися на землю, і гуркіт гармат затих. П’єр, спершись на лікоть, ліг і лежав так довго, дивлячись на тіні, що просувалися повз нього в темряві. Безперестанно йому здавалось, що зі страшним свистом налітало на нього ядро; він здригався і підводився. Він не пам’ятав, який час пробув тут. Серед ночі троє солдатів принесли гілок, розташувалися біля нього й почали розкладати багаття.

Солдати, скоса поглядаючи на П’єра, розвели вогонь, поставили на нього казанок, накришили в нього сухарів і поклали сала. Приємний запах жирної страви злився з запахом диму. П’єр підвівся на лікоть і зітхнув. Солдати (їх було троє) їли, не звертаючи уваги на П’єра, і розмовляли між собою.

— Та ти з яких будеш? — раптом звернувся до П’єра один з солдатів, очевидно під цим запитанням розуміючи те, що й думав П’єр, а саме: якщо ти їсти хочеш, ми дамо, скажи тільки, чи чесна ти людина?