Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 167

— В ногу ідіть!.. Е!.. мужва! — крикнув офіцер, зупиняючи за плечі селян, які нерівно йшли і струшували ноші.

— Підладнуйся, чи як там, Хведоре, гов, Хведоре, — казав передній селянин.

— Отак гарно, — радісно сказав задній, попавши в ногу.

— Ваше сіятельство? Га? Князь? — тремтячим голосом сказав Тимохін, підбігши і заглядаючи в ноші.

Князь Андрій розплющив очі і подивився з-за нош, в які глибоко увійшла його голова, на того, хто говорив, і знову опустив повіки.

Ополченці принесли князя Андрія до лісу, де стояли фури і де був перев’язочний пункт. Перев’язочний пункт складався з трьох розіпнутих, з загорнутими полами, наметів край березняки. В березняку стояли фури і коні. Коні їли з опалок овес, і горобці злітали до них і підбирали розсипані зерна. Вороння, чуючи кров, нетерпляче каркало і перелітало на березах. Круг наметів, більш як на двох десятинах місця, лежали, сиділи, стояли закривавлені люди в різному одязі. Навколо поранених, з сумними й уважними обличчями стояли юрми солдатів-носильників, яких марно відганяли від цього місця розпорядники-офіцери. Не слухаючи офіцерів, солдати стояли, спираючись на ноші, і пильно, наче намагаючись зрозуміти важке значення видовища, дивились на те, що робилось перед ними. З наметів чутно було то голосні, злі зойки, то жалісний стогін. Зрідка вибігали звідти фельдшери по воду і показували на тих, яких треба було вносити. Поранені, чекаючи біля намету на свою чергу, хрипіли, стогнали, плакали, кричали, лаялись, просили горілки. Деякі марили. Князя Андрія, як полкового командира, переступаючи через неперев’язаних поранених, пронесли ближче до одного з наметів і зупинились, чекаючи розпорядження. Князь Андрій розплющив очі і довго не міг зрозуміти, що робиться круг нього. Лука, полинь, рілля, кружляння чорного м’ячика і його пристрасний порив любові до життя згадались йому. За два кроки від нього, голосно говорячи і привертаючи до себе загальну увагу, стояв, спершись на гілляку, високий гарний, чорноволосий унтер-офіцер з обв’язаною головою. Його було поранено в голову і в ногу кулями. Навколо нього, жадібно слухаючи його мову, зібралась юрма поранених та носильників.

— Ми його звідтіль як довбонули, так усе покидав, самого короля забрали! — блискаючи чорними, гарячими очима і оглядаючись круг себе, голосно говорив солдат. — Нехай би підійшли тільки в той самий раз лезерви, його б, братіку ти мій, звання не лишилося б, потому правду тобі кажу...

Князь Андрій, так само, як і всі навколо розповідача, блискучим поглядом дивився на нього і почував утіху. «Але хіба не однаково тепер, — подумав він. — А що буде там і що таке було тут? Чому мені жаль було розставатися з життям? Щось було в цьому житті, чого я не розумів і не розумію».

XXXVII

Один з лікарів, у закривавленому фартусі і з закривавленими невеликими руками, в одній з яких він між мізинцем і великим пальцем (щоб не забруднити її) тримав сигару, вийшов з намету. Лікар цей підвів голову і став дивитись на всі боки, але понад поранених. Він, очевидно, хотів відпочити трохи. Поводивши якийсь час головою праворуч і ліворуч, він зітхнув і опустив очі.