Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 133
Лев Толстой
Бенігсен зупинився на флешах і став дивитися вперед на Шевардінський редут (що вчора ще був нашим); на ньому видно було кілька вершників. Офіцери казали, що там був Наполеон чи Мюрат. І всі жадібно дивилися на цю купку вершників. П’єр теж дивився туди, намагаючись вгадати, котрий з цих ледве видних людей — Наполеон. Нарешті вершники з’їхали з Кургана і зникли.
Бенігсен звернувся до генерала, що підійшов до нього, і став пояснювати все розташування наших військ. П’єр слухав слова Бенігсена, напружуючи всі свої розумові сили, щоб збагнути суть майбутнього бою, але з прикрістю почував, що розумові здібності його для цього недостатні. Він нічого не розумів. Бенігсен перестав говорити і, помітивши постать П’єра, який прислухався, сказав раптом, звертаючись до нього:
— Вам, я гадаю, нецікаво?
— О, навпаки, дуже цікаво, — повторив П’єр не зовсім правдиво.
З флешей вони поїхали ще лівіше, дорогою, що звивалася густим, невисоким березовим лісом. В середині цього лісу вискочив перед ними на дорогу коричневий з білими ногами заєць і, зляканий тупотом багатьох коней, так розгубився, що довго стрибав по дорозі поперед них, привертаючи загальну увагу і викликаючи сміх, і, лише коли в кілька голосів крикнули на нього, кинувся вбік і зник у чагарнику. Проїхавши верст зо дві лісом, вони виїхали на галявину, на якій стояли війська корпусу Тучкова, що мав захищати лівий фланг.
Тут, на крайньому лівому фланзі, Бенігсен багато і гаряче говорив і зробив, як здавалося П’єру, важливе з воєнного погляду розпорядження. Перед розташуванням військ Тучкова було підвищення. Це підвищення не було зайняте військами. Бенігсен голосно критикував цю помилку, кажучи, що було нерозсудливо залишити незайнятою висоту, яка командує над місцевістю, і поставити війська під нею. Деякі генерали висловлювали ту ж думку. Один особливо войовничо гарячився, говорячи про те, що їх поставили тут на забій. Бенігсен наказав своїм іменем перевести війська на висоту.
Це розпорядження на лівому фланзі викликало у П’єра ще більший сумнів у своїй спроможності зрозуміти воєнну справу. Слухаючи Бенігсена і генералів, які осуджували розташування військ під горою, П’єр цілком розумів їх і поділяв їх думку; але саме внаслідок цього він не міг зрозуміти, яким чином міг той, хто поставив їх тут під горою, зробити таку очевидну і грубу помилку.
П’єр не знав того, що війська ці було поставлено не для захисту позиції, як думав Бенігсен, а для засідки в укритому місці, тобто для того, щоб бути непоміченими і раптом ударити на ворога під час його просування. Бенігсен не знав цього і перевів війська вперед з особливих міркувань, не сказавши про це головнокомандуючому.
XXIV
Князь Андрій цього ясного, серпневого вечора 25 числа лежав, спершись на лікоть, у розваленій клуні села Князькова край розташування свого полку. В отвір розкиданої стіни він дивився на смугу тридцятилітніх беріз з обрубаними нижніми гілками, що йшла вздовж паркана, на ріллю з розставленими, на ній полукіпками вівса і на чагарник, по якому видно було дими вогнищ — солдатських кухонь.