Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 10

Вони проїхали село Риконти, повз французькі гусарські конов’язі, повз вартових і солдатів, які віддавали честь своєму полковникові і з цікавістю оглядали російський мундир, і виїхали на другий бік села. Полковник сказав, що за два кілометри стоїть начальник дивізії, який прийме Балашова і проведе його за призначенням.

Сонце вже піднялося і весело блищало на яскравій зелені.

Тільки-но вони виїхали за корчму на гору, як назустріч їм з-під гори з’явилася купка вершників, попереду якої на вороному коні з блискучою на сонці збруєю їхав високий на зріст чоловік у капелюсі з пір’їнами, з чорним, завитим по плечі волоссям, у червоній мантії і з довгими ногами, випнутими вперед, як їздять французи. Чоловік цей поїхав галопом назустріч Балашову, виблискуючи і розвіваючись на яскравому червневому сонці своїми пір’їнами, камінцями й золотими галунами.

Балашов уже був на відстані двох коней від вершника у браслетах, пір’їнах, у намисті та золоті, який з театрально-урочистим обличчям їхав йому назустріч, коли Юльнер, французький полковник, шанобливо прошепотів: «Le roi de Naples». Справді, це був Мюрат, якого називали тепер неаполітанським королем. Хоча й було зовсім незрозуміло, чому він був неаполітанським королем, але його називали так, і він сам був переконаний у цьому і тому мав більш урочистий і пихатий вигляд, ніж до того. Він був такий упевнений в тому, що він справді неаполітанський король, що коли, напередодні від’їзду з Неаполя, під час його прогулянки з дружиною по вулицях, кілька італійців прокричали йому «Viva il re!», він з сумовитою усмішкою повернувся до дружини і сказав: «Les malheureux, ils ne savent pas que je les quitte demain!»

Але, хоч він твердо вірив у те, що він був неаполітанський король, і хоч він співчував у горі своїм підданим, яких покидав, останнім часом, після того, як йому наказано було знову стати на службу, і особливо після побачення з Наполеоном у Данцігу, коли августійший шурин сказав йому: «Je vous аі fait Roi pour regner à ma manière, mais pas à la vôtre», — він весело взявся за знайоме йому діло і, як застояний, але не зажирілий кінь, відчувши себе в упряжці, заграв у голоблях і, вирядившись якомога строкатіше й дорожче, веселий і вдоволений, гасав, сам не знаючи куди і чого, по дорогах Польщі.

Побачивши російського генерала, він по-королівському, урочисто, відкинув назад голову з завитим по плечі волоссям і запитливо подивився на французького полковника. Полковник шанобливо повідомив його величність про значення Балашова, прізвища якого він не міг вимовити.

— De Bal-macheve! — сказав король (своєю рішучістю перемагаючи трудність, що стояла перед полковником), — charmé de faire votre connaissance, général, — додав він з королівсько-ласкавим жестом. Як тільки король став говорити голосно і швидко, вся королівська гідність миттю покинула його, і він, сам не помічаючи, перейшов у властивий йому тон добродушної фамільярності. Він (поклав свою руку на холку коня Балашова.