Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 71

Маленька княгиня потовщала за цей час, але очі й коротка губка з вусиками і усмішкою піднімалися так само весело й мило, коли вона заговорила.

— Mais c'est un palais, — сказала вона до чоловіка, оглядаючись навколо з тим виразом, з яким висловлюють похвали господареві балу. — Allons, vite, vite!.. — Вона, оглядаючись, усміхалася і Тихонові, і чоловікові, й офіціантові, який проводив їх.

— C'est Marie qui s'exerce? Allons doucement, il faut la surprendre.

Князь Андрій ішов за нею з чемним і смутним виразом.

— Ти постарів, Тихоне, — сказав він, проходячи, старому, який цілував його в руку.

Перед кімнатою, з якої чутно було клавікорди, з бічних дверей вискочила гарненька білява француженка. M-lle Bourienne здавалася ошаленілою від захвату.

— Ah! quel bonheur pour la princesse, — заговорила вона. — Enfin! Il faut que je la prévienne.

— Non, non, de grâce… Vous êtes m-lle Bourienne, je vous connais déjà par l'amitié que vous porte ma belle-soeur, — говорила княгиня, цілуючись з нею. — Elle ne nous attend pas!

Вони підійшли до дверей диванної, з якої чутно було ще раз і ще раз повторюваний пасаж. Князь Андрій, зупинившись, скривився, ніби чекав чогось неприємного.

Княгиня ввійшла. Пасаж урвався на середині; почувся вигук, важкі кроки княжни Марії і звуки поцілунків. Коли князь Андрій увійшов, княжна і княгиня, які лише раз недовго бачилися під час весілля князя Андрія, обхопившись руками, міцно притискались губами до тих місць, на які потрапили в першу мить. M-lle Bourienne стояла біля них, притиснувши руки до серця і побожно усміхаючись, очевидно, так само ладна заплакати, як і засміятись. Князь Андрій знизав плечима і скривився, як скривлюються аматори музики, почувши фальшиву ноту. Обидві жінки пустили одна одну, потім знову, неначе боячись спізнитися, схопили одна одну за руки, стали цілувати й відривати руки і потім знову почали цілувати одна одну в обличчя, і цілком несподівано для князя Андрія обидві заплакали і знову стали цілуватися. M-lle Bourienne теж заплакала. Князеві Андрію було, очевидно, ніяково; але для двох жінок здавалося таким природним, що вони плакали; здавалося, вони й не припускали, щоб могло інакше відбутися це побачення.

— Ah! chère!.. Ah, Marie!.. — разом заговорили обидві жінки й засміялися. — J'ai rêvé cette nuit… — Vous ne nous attendiez donc pas?.. Ah! Marie, vous avez maigri… — Et vous avez repris…

— J'ai tout de suite reconnu madame la princesse, — вставила m-lle. Бур'єн.

— Et moi qui ne me doutais pas!.. — вигукнула княжна Марія. — Ah! André, je ne vous voyais pas.

Князь Андрій поцілувався з сестрою рука в руку і сказав їй, що вона така ж pleurnicheuse, як завжди була. Княжна Марія повернулася до брата, і крізь сльози любовний, теплий і лагідний погляд її чудових у ту хвилину, великих променистих очей зупинився на обличчі князя Андрія.

Княгиня говорила невгаваючи. Коротка верхня губка з вусиками раз у раз на мить злітала вниз, приторкувалась, де треба було, до рум'яної нижньої губки, і знову, з блиском зубів і очей, відкривалася усмішка. Княгиня розповідала пригоду, що була з ними на Спаській горі і загрожувала їй небезпекою в її становищі, і зараз же по цьому сповістила, що вона всі свої сукні залишила в Петербурзі, і тут буде ходити бозна в чому, і що Андрій зовсім змінився, і що Кітті Одинцова вийшла заміж за старого, і що є жених для княжни Марії pour tout de bon, але що про це поговоримо згодом. Княжна Марія все ще мовчки дивилася на брата, і в чудесних очах її були і любов і смуток. Видно було, що в неї встановився тепер свій хід думок, незалежний від мови невістки. Вона посеред її розповіді про останнє свято в Петербурзі звернулася до брата: