Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 64

XXII

У Лисих Горах, маєтку князя Миколи Андрійовича Волконського, чекали з дня на день приїзду молодого князя Андрія з княгинею; але чекання не порушило налагодженого порядку, за яким точилося життя в домі старого князя. Генерал-аншеф князь Микола Андрійович, на прізвисько у громадянстві le roi de Prusse, відтоді, як за Павла був засланий у село, жив безвиїзно в своїх Лисих Горах з дочкою, княжною Марією, і при ній компаньйонкою, m-lle Bourienne. І за нового царювання, хоч йому й дозволено було в'їзд до столиць, він так само й далі безвиїзно жив у селі, кажучи, що коли його кому треба, то той і від Москви півтораста верст доїде до Лисих Гір, а йому, мовляв, нікого й нічого не треба. Він казав, що є лише два джерела людських пороків: неробство і марновірство, і що є лише дві чесноти: діяльність і розум. Він сам виховував свою дочку і, щоб розвинути в ній обидві головні чесноти, давав їй уроки алгебри та геометрії і розподіляв усе її життя на безперервні заняття. Сам він завжди був зайнятий то писанням своїх мемуарів, то викладками з вищої математики, то точінням табакерок на верстаті, то роботою в саду і спостереженням за будуванням, яке не припинялося в його маєтку. Головною умовою для діяльності є порядок, тому в його житті порядок було доведено до найбільшої точності, його виходи до столу відбувалися за одних і тих же незмінних умов і не тільки в одну і ту ж годину, а й хвилину. З людьми, які оточували його, від дочки до слуг, князь був різкий і незмінно вимогливий, і тому, не бувши жорстоким, він викликав до себе страх і шану, яких не легко могла б добитися найжорстокіша людина. Хоч він був у відставці і не мав тепер ніякої ваги в державних справах, кожен начальник тієї губернії, де був князів маєток, вважав за свій обов'язок завітати до нього і цілком так само, як архітектор, садівник чи княжна Марія, дожидався призначеної години виходу князя у високій офіціантській. І кожний у цій офіціантській зазнавав однакового почуття шаноби і навіть страху в той час, як відчинялись величезно-високі двері кабінету, і з'являлася в напудреному парику невисока постать старенького, з маленькими сухими ручками й сірими навислими бровами, що іноді, коли він насуплювався, закривали блиск розумних і молодих блискучих очей.

В день приїзду молодих, уранці, за звичаєм, княжна Марія у визначений час входила для ранкового вітання до офіціантської і від страху хрестилася й читала внутрішньо молитву. Кожного дня вона входила і кожного дня молилася про те, щоб це щоденне побачення минуло щасливо.

Напудрений старий слуга, який сидів у офіціантській, тихим рухом підвівся і пошепки сказав: «Будь ласка».

З-за дверей чутно було рівномірні звуки верстата. Княжна боязко потягнула за двері, які відчинялися легко і плавно, і зупинилася біля входу. Князь працював за верстатом і, оглянувшись, продовжував своє діло.