Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 5
Лев Толстой
Молода княгиня Волконська приїхала з роботою в гаптованій золотом оксамитовій торбинці. Її гарненька, з ледь помітними чорненькими вусиками верхня губка була коротка по зубах, але тим миліше вона відкривалася і тим ще миліше витягалася іноді й опускалася на нижню. Як це завжди буває у цілком привабливих жінок, вада її — короткість губи і напіввідкритий рот — здавалася її особливою, власне її красою. Всім було весело дивитися на цю, сповнену здоров'я і життя, гарненьку майбутню матір, що так легко переносила свій стан. Старикам і нудьгуючим, похмурим молодим людям по якомусь часі перебування й розмови з нею здавалося, що й самі вони стають схожими на неї. Хто розмовляв з нею й бачив при кожному слові її світлу усмішечку та блискучі білі зуби, які видно було безперестанно, той думав, що він сьогодні особливо любий. І це думав кожен.
Маленька княгиня перевальцем, дрібненькими швидкими кроками обійшла стіл з робочою сумочкою на руці і, весело оправляючи сукню, сіла на диван, біля срібного самовара, неначе все, що вона робила, було partie de plaisir для неї і для всіх навколо неї.
— J'ai apporté mon ouvrage, — сказала вона, розгортаючи свій ридикюль і звертаючись до всіх разом.
— Дивіться, Annette, ne me jouez pas un mauvais tour, — вернулась вона до господині, — Vous m'avez écrit, que c'était une toute petite soirée; voyez comme je suis attifée.
І вона розвела руками, щоб показати своє, в мереживах, сіреньке елегантне плаття, трохи нижче грудей оперезане широкою стрічкою.
— Soyez tranquille, Lise, vous serez toujours la plus Jolie, — відповіла Анна Павлівна.
— Vous savez, mon mari m'abandonne, — продовжувала вона тим самим тоном, звертаючись до генерала, — il va se faire tuer. Dites moi, pourquoi cette vilaine guerre, — сказала вона до князя Василя і, не дожидаючись відповіді, звернулася до дочки князя Василя, до вродливої Елен.
— Quelle délicieuse personne, que cette petite princesse! — сказав князь Василь тихо до Анни Павлівни.
Незабаром після маленької княгині увійшов масивний, товстий молодик з обстриженою головою, в окулярах, у світлих штанах за тодішньою модою, з високим жабо і в коричневому фраку. Цей товстий молодик був незаконний син знаменитого катерининського вельможі, графа Безухова, який помирав тепер у Москві. Він ніде ще не служив, щойно приїхав з-за кордону, де він виховувався, і вперше був у вищому світі. Анна Павлівна привітала його поклоном, що призначався для найнижчих людей за ієрархією її салону. Проте, незважаючи на це нижче своїм сортом вітання, на обличчі в Анни Павлівни, коли вона побачила в дверях П'єра, виявився неспокій і страх, подібний до того, який виявляється, коли бачиш що-небудь занадто велике й невідповідне до місця. Хоча, справді, П'єр був трохи більший за інших чоловіків у кімнаті, але цей страх міг стосуватися лише того розумного й разом боязкого, спостережливого і природного погляду, що відрізняв його від усіх у цій вітальні.
— C'est bien aimable à vous,