Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 447

Незважаючи на те, що перше в неї була досада на Наташу за те, що вона в Петербурзі відбила в неї Бориса, вона тепер і не думала про це і всією душею, по-своєму, бажала добра Наташі. Виходячи від Ростових, вона відкликала вбік свою protégée.

— Вчора брат обідав у мене; ми помирали зо сміху — нічого не їсть і зітхає за вами, моя чарівна, il «est fou, mais fou amoureux de vous, ma chère.

Наташа багрово почервоніла, почувши ці слова.

— Як червоніє, як червоніє, ma délicieuse! — промовила Елен. — Неодмінно приїжджайте. Si vous aimez quelqu'un, ma délicieuse, ce n'est pas une raison pour se cloîtrer. Si même vous êtes promise, je suis sûre que votre promis aurait désiré que vous alliez dans le monde en son absence plutôt que de dépérir d'ennui.

„Отже, вона знає, що я наречена; отже, і вони з чоловіком“ з П'єром, з цим справедливим П'єром, — думала Наташа, — розмовляли і сміялися з цього. Отже, це нічого». І знову, під впливом Елен, те, що перше уявлялося страшним, здалося простим і природним. «І вона така grande dame, така мила і так, видно, всією душею любить мене, — думала Наташа. — І чому не веселитися?» — думала Наташа, здивованими, широко розкритими очима дивлячись на Елен.

Під обід повернулась Марія Дмитрівна, мовчазна, серйозна, очевидно зазнавши поразки у старого князя. Вона ще була занадто схвильована від недавньої сутички з ним, щоб могти спокійно розповісти справу. На графове запитання вона відповіла, що все гаразд і що вона завтра розкаже. Почувши про одвідини графині Безухової та про запрошення на вечір, Марія Дмитрівна сказала:

— З Безуховою водитися я не люблю і не раджу; ну, та вже коли обіцяла, поїдь, розважишся, — додала вона, звертаючись до Наташі.

XIII

Граф Ілля Андрійович повіз своїх дівчат до графині Безухової. На вечорі було досить багато людей. Але все товариство було майже незнайоме Наташі. Граф Ілля Андрійович з незадоволенням побачив, що все це товариство складалося переважно з чоловіків та дам, відомих вільністю обходження. М-llе Georges, оточена молоддю, стояла в кутку вітальні. Було кілька французів і між ними Метів'є, який був з часу приїзду Елен домашньою людиною у неї. Граф Ілля Андрійович вирішив не сідати за карти, не відходити від дочок і їхати, як тільки кінчиться виступ George.

Анатоль, очевидно, біля дверей чекав, коли ввійдуть Ростови. Він зараз же, поздоровавшись з графом, підійшов до Наташі і пішов за нею. Як тільки Наташа його побачила, те саме, що й у театрі, почуття гонористої приємності від того, що вона подобається йому, і страху од відсутності моральних перепон між нею і ним, охопило її.

Елен радісно прийняла Наташу і голосно захоплювалась її красою та туалетом. Невдовзі після їх приїзду m-lle Georges вийшла з кімнати, щоб одягтися. У вітальні почали розставляти стільці й розсідатися. Анатоль підсунув Наташі стільця і хотів сісти поруч, але граф, який не зводив очей з Наташі, сів біля неї. Анатоль сів ззаду.