Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 429
Лев Толстой
Жюлі була особливо привітна до Бориса: вболівала над його раннім розчаруванням у житті, пропонувала йому ті радощі дружби, які вона могла запропонувати, сама так багато настраждавшись у житті, і розгорнула йому свій альбом. Борис намалював їй в альбом два дерева і написав: «Arbres rustiques, vos sombres rameaux secouent sur moi les ténèbres et la mélancolie».
В іншому місці він намалював гробницю і написав:
Жюлі сказала, що це чарівно.
— Il у a quelque chose de si ravissant dans le sourire de la mélancolie, — сказала вона Борисові слово в слово виписану з книжки фразу.
— C'est un rayon de lumière dans l'ombre, une nuance entre la douleur et le désespoir, qui montre la consolation possible.
На це Борис написав їй вірш:
Жюлі грала Борисові на арфі щонайсумніші ноктюрни.
Борис читав їй уголос «Бедную Лизу» і не раз переставав читати від хвилювання, що перехоплювало йому дух. Зустрічаючись у великому товаристві, Жюлі і Борис, розуміючи одне одного, дивились одне на одного, як на єдину, байдужу до всього в світі, людину.
Анна Михайлівна часто їздила до Карагіних, будучи партнершею матері, а тимчасом роздобувала певні довідки про те, що давалося за Жюлі (давались обидва пензенські маєтки та нижньогородські ліси). Анна Михайлівна зворушено і з покорою волі провидіння дивилася на витончену печаль, що пов'язувала її сина з багатою Жюлі.