Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 429

Жюлі була особливо привітна до Бориса: вболівала над його раннім розчаруванням у житті, пропонувала йому ті радощі дружби, які вона могла запропонувати, сама так багато настраждавшись у житті, і розгорнула йому свій альбом. Борис намалював їй в альбом два дерева і написав: «Arbres rustiques, vos sombres rameaux secouent sur moi les ténèbres et la mélancolie».

В іншому місці він намалював гробницю і написав:

La mort est secourable et la mort est tranquille. Ah! contre les douleurs il n'ya pas d' utre asile.

Жюлі сказала, що це чарівно.

— Il у a quelque chose de si ravissant dans le sourire de la mélancolie, — сказала вона Борисові слово в слово виписану з книжки фразу.

— C'est un rayon de lumière dans l'ombre, une nuance entre la douleur et le désespoir, qui montre la consolation possible.

На це Борис написав їй вірш:

Aliment de poison d'une âme trop sensible, Toi, sans qui le bonheur me serait impossible, Tendre mélancolie, ah, viens me consoler, Viens calmer les tourments de ma sombre retraite Et mêle une douceur secrète A ces pleurs, que je sens couler.

Жюлі грала Борисові на арфі щонайсумніші ноктюрни.

Борис читав їй уголос «Бедную Лизу» і не раз переставав читати від хвилювання, що перехоплювало йому дух. Зустрічаючись у великому товаристві, Жюлі і Борис, розуміючи одне одного, дивились одне на одного, як на єдину, байдужу до всього в світі, людину.

Анна Михайлівна часто їздила до Карагіних, будучи партнершею матері, а тимчасом роздобувала певні довідки про те, що давалося за Жюлі (давались обидва пензенські маєтки та нижньогородські ліси). Анна Михайлівна зворушено і з покорою волі провидіння дивилася на витончену печаль, що пов'язувала її сина з багатою Жюлі.