Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 422

Одного разу в Москві, у присутності княжни Марії (їй здавалось, що батько навмисно при ній це зробив), старий князь поцілував m-lle Bourienne в руку і, притягнувши її до себе, обійняв голублячи. Княжна Марія спалахнула й вибігла з кімнати. Через кілька хвилин m-lle Bourienne увійшла до княжни Марії, усміхаючись і, щось весело розповідаючи своїм приємним голосом. Княжна Марія квапливо обтерла сльози, рішучими кроками підійшла до Bourienne і, очевидно, сама не помічаючи гнівної квапливості і зривів голосу, почала кричати на француженку: — Це гидко, низько, не по-людському користуватися зі слабості…— Вона не доказала. — Йдіть геть з моєї кімнати, — прокричала вона й заридала.

Другого дня князь ні слова не сказав своїй дочці, але вона помітила, що за обідом він наказав подавати їжу, починаючи з m-lle Bourienne. Наприкінці обіду, коли буфетник за попередньою звичкою знову подав каву, починаючи з княжни, князь раптом розлютувався, кинув костуром на Пилипа і зараз же розпорядився про віддання його в солдати.

— Не чують… двічі сказав!.. не чують! Вона — перша людина в цьому домі; вона — мій найкращий друг, — кричав князь. — І якщо ти дозволиш собі, — закричав він у гніві, вперше звертаючись до княжни Марії, — ще раз, як учора ти насмілилась… не тямити себе перед нею, то я тобі покажу, хто господар у домі. Геть! щоб я не бачив тебе; проси у неї пробачення!