Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 352
Лев Толстой
Майже щоразу, коли під'їжджав новий екіпаж, у натовпі пробігав шепіт і люди скидали шапки.
— Государ?.. Ні, міністр… принц… посланник… Хіба не бачиш пір'я?.. — говорили в натовпі. Один з натовпу, одягнений краще за інших, здавалось, знав усіх і називав на ім'я найзнатніших вельмож того часу.
Вже одна третина гостей приїхала на цей бал, а в Ростових, які мали бути на цьому балу, ще тривало хапливе вбирання.
Багато було балачок і готувань до цього балу в родині Ростових, багато страхів, що запрошення не буде одержано, сукня не буде готова і не влаштується все так, як треба.
Разом з Ростовими їхала на бал Марія Гнатівна Перонська, графинина приятелька й родичка, худа й жовта фрейліна старого двору, яка керувала провінціальними Ростовими у вищому петербурзькому світі.
О десятій годині вечора Ростови мали заїхати за фрейліною до Тавричеського саду; а тимчасом була вже без п'яти хвилин десята, а ще панночки не були вбрані.
Наташа їхала на перший великий бал у своєму житті. Вона цього дня встала о восьмій годині ранку і цілий день була в гарячковій тривозі й діяльності. Всі сили її з самого ранку були спрямовані на те, щоб вони всі: вона, мама, Соня — були одягнені якнайкраще. Соня і графиня цілком довірилися їй. На графині мала бути масака оксамитова сукня, на них обох — білі серпанкові плаття на рожевих шовкових чохлах, з трояндами в корсажі. Волосся мало бути причісане à la grecque.
Все істотне вже було зроблено: ноги, руки, шия, вуха були вже особливо старанно, по-бальному, вимиті, напахчені і напудрені; надіті вже були шовкові ажурні панчохи й білі атласні черевики з бантиками; зачіски вже були майже закінчені. Соня кінчала одягатися, графиня теж; але Наташа, дбаючи за всіх, відстала. Вона ще сиділа перед дзеркалом у накинутому на худенькі плечі пеньюарі. Соня, вже одягнена, стояла посеред кімнати і, до болю натискаючи маленьким пальцем, приколювала останню стрічку, яка вищала під шпилькою.
— Не так, не так, Соню! — сказала Наташа, повертаючи голову і хапаючись руками за волосся, якого не встигла пустити з рук покоївка, роблячи зачіску. — Не так бант, іди сюди. — Соня присіла. Наташа переколола стрічку інакше.
— Дозвольте, панночко, не можна так, — казала покоївка, тримаючи Наташине волосся.
— Ах, боже мій, ну потім! Ось так, Соню.
— Чи скоро ви? — почувся графинин голос. — Уже десять зараз.
— Зараз, зараз. А ви готові, мамо?
— Лише току пришпилити.
— Не робіть без мене, — крикнула Наташа, — ви не зумієте!
— Та вже десять.
На балу вирішено було бути о пів на одинадцяту, а треба було ще Наташі одягтися і треба було заїхати до Тавричеського саду.
Покінчивши з зачіскою, Наташа, в коротенькій спідниці, з-під якої виднілися бальні черевички, і в материній кофточці, підбігла до Соні, оглянула її і тоді побігла до матері. Повертаючи їй голову, вона пришпилила току і, ледве встигнувши поцілувати її в сиве волосся, знову побігла до дівчат, які підшивали їй спідницю.