Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 338

Лев Толстой

Промова ця не тільки справила велике враження, але й викликала хвилювання в ложі. А більшість братів, які вбачали в цій промові небезпечні заміри ілюмінатства, холодно, на П'єрів подив, прийняла його промову. Великий майстер почав заперечувати П'єрові думки. П'єр з більшим і більшим запалом почав розвивати їх. Давно не було такого бурхливого засідання. Утворилися партії: одні обвинувачували П'єра, закидаючи йому ілюмінатство; другі підтримували його. П'єра вперше здивувала на цих зборах та безконечна, різноманітність характерів розуму людського, яка спричинює те, що ніяка істина однаково не мислиться двом людям. Навіть ті з членів, які, здавалося, були на його боці, розуміли його по-своєму, з обмеженнями, із змінами, на які він не міг погодитися, бо головна потреба П'єрова полягала якраз у тому, щоб передати свою думку іншому точнісінько так, як він сам розумів її.

По закінченні засідання головний майстер недоброзичливо й іронічно зробив Безухову зауваження про його запал і про те, що не сама лише любов до чесноти, а й захоплення боротьби керувало ним у суперечці. П'єр не відповів йому і коротко спитав, чи буде прийнято його пропозицію. Йому сказали, що ні, і П'єр, не дочекавшись звичайних формальностей, вийшов з ложі і поїхав додому.

VIII

П'єра знову охопила та нудьга, якої він так боявся. Він три дні після виголошення своєї промови в ложі лежав вдома на дивані, нікого не приймаючи і нікуди не виїжджаючи.

В цей час він одержав листа від дружини, яка благала його про побачення, писала про свою тугу за ним і про бажання присвятити йому все своє життя.

Наприкінці листа вона сповіщала його, що днями приїде до Петербурга з-за кордону.

Слідом за листом у П'єрову самотність вдерся один з братів-масонів, яких він найменше поважав, і, перевівши розмову на П'єрові подружні взаємини, висловив йому у вигляді братньої поради думку проте, що строгість його щодо дружини несправедлива і що П'єр відступається від перших правил масона, не прощаючи тій, що кається.

У цей самий час теща його, дружина князя Василя, присилала за ним, благаючи його хоч на кілька хвилин одвідати її для переговорів у вельми важливій справі; П'єр бачив, що була змова проти нього, що його хотіли з'єднати з дружиною, і це було навіть не неприємно йому в тому стані, в якому він перебував. Йому було однаково: П'єр нічого в житті не вважав справою великої ваги, і під впливом нудьги, що тепер посіла його, він не дорожив ні своєю волею, ні своєю наполегливістю в покаранні дружини.

«Ніхто не правий, ніхто не винуватий, отже й вона не винувата», — думав він. Коли П'єр не виявив відразу згоди на з'єднання з дружиною, то лише тому, що у стані нудьги, в якому він перебував, він не був спроможним вжити будь-яких заходів. Якби дружина приїхала до нього, він би тепер не прогнав її. Хіба не однаково було в порівнянні з тим, що заполонювало П'єра, жити чи не жити з дружиною?

Не відповідаючи нічого ні дружині, ні тещі, П'єр одного разу пізно ввечері зібрався в дорогу і поїхав у Москву, щоб побачитися з Йосипом Олексійовичем. Ось що писав П'єр у своєму щоденнику.