Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 302

— А, і Іванушка тут, — сказав князь Андрій, показуючи усмішкою на молодого прочанина.

— André! — благально сказала княжна Марія.

— Il faut que vous sachiez que c'est une femme, — сказав Андрій до П'єра.

— André, au nom de dieu! — повторила княжна Марія.

Видно було, що глузливе ставлення князя Андрія до прочан і марне заступництво за них княжни Марії були звичні, усталені між ними взаємини.

— Mais, ma bonne amie, — сказав князь Андрій, — vous devriez au contraire m'être reconaissante de ce que j'explique à Pierre votre intimité avec ce jeune homme.

— Vraiment? — сказав П'єр зацікавлено і серйозно (за що особливо вдячна йому була княжна Марія), вдивляючись крізь окуляри в обличчя Іванушки, який, зрозумівши, що йшлося про нього, хитрими очима оглядав усіх.

Княжна Марія зовсім даремне зніяковіла за своїх. Вони анітрохи не торопіли. Старенька, опустивши очі, але скоса позираючи на прибулих панів, перекинувши чашку вверх дном на блюдечку й поклавши біля неї обкусану грудочку цукру, спокійно і нерухомо сиділа у своєму кріслі, чекаючи, щоб їй запропонували ще чаю. Іванушка, попиваючи з блюдечка, спідлоба лукавими жіночими очима дивився на молодих людей.

— Де, в Києві була? — спитав князь Андрій стару.

— Була, батечку, — відповіла балакуча стара, — на саме різдво сподобилася в угодників причащатися святих небесних таїн. А тепер з Колязіна, батечку, благодать велика відкрилася…

— А Іванушка що, з тобою?

— Я сам по собі йду, благодійнику, — намагаючись говорити басом, сказав Іванушка. — Тільки в Юхнові з Палаженькою зійшлися…

Палаженька перебила свого товариша; їй, видно, хотілося розповісти те, що вона бачила.

— У Колязіні, батечку, велика благодать відкрилася.

— Що, мощі нові? — спитав князь Андрій.

— Годі-бо, Андрію, — сказала княжна Марія. — Не розповідай, Палаженько.

— Ні… що це ти, матінко, чому не розповідати? Я його люблю. Він добрий. Від бога обдарований, він мені, благодійник, десять карбованців дав, я пам'ятаю. Як була я в Києві, і каже мені Кирюша, юродивий — істинно божий чоловік, зиму й літо босий ходить. Чого ходиш, каже, не по своєму місцю, до Колязіна йди, там образ чудотворний, матінка пресвята богородиця відкрилася. Я по тих словах попрощалася з угодниками й пішла…

Усі мовчали, тільки прочанка говорила розміреним голосом, втягаючи в себе повітря.

— Прийшла, батечку мій, люди мені й кажуть: благодать велика відкрилася, у матінки пресвятої богородиці миро зі щічки капає…

— Ну, добре, добре, потім розкажеш, — червоніючи, сказала княжна Марія.

— Дозвольте спитати її, — сказав П'єр. — Ти сама бачила? — спитав він.

— Аякже, батечку, сама сподобилася. Сяйво таке на лику, ніби світло небесне, і зі щічки в матінки так і капає, так і капає…

— Та це ж обман, — наївно сказав П'єр, який уважно слухав розповідь прочанки.