Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 189

У той час, як увійшов Борис, князь Андрій, презирливо прищурившись (із тим особливим виглядом чемної втоми, яка ясно говорить, що, якби не мій обов'язок, я б і хвилини з вами не розмовляв), вислухував старого російського генерала в орденах, який майже навшпиньки, виструнчений, з солдатським догідливим виразом багрового обличчя щось доповідав князеві Андрію.

— Дуже добре, зачекайте, будь ласка, — сказав він до генерала по-російському, з тією французькою вимовою, з якою він говорив, коли хотів говорити презирливо, і, помітивши Бориса, не обертаючись більш до генерала (який бігав за ним, благаючи ще щось вислухати), князь Андрій з веселою усмішкою, киваючи йому, повернувся до Бориса.

Борис у цю хвилину вже ясно зрозумів те, що він передбачав раніш, — саме те, що в армії, крім тієї субординації та дисципліни, яка була написана в уставі і яку знали в полку і він знав, була друга, більш істотна субординація, та, що примушувала цього затягнутого, з багровим обличчям генерала шанобливо дожидатися, тимчасом як капітан князь Андрій для свого задоволення вважав за зручніше розмовляти з прапорщиком Друбецьким. Більше ніж будь-коли Борис вирішив служити не за тією писаною в уставі, а за цією неписаною субординацією. Він тепер почував, що лише внаслідок того, що його було рекомендовано князеві Андрію, він уже став одразу вищим за генерала, який в інших випадках, у строю, міг знищити його, гвардійського прапорщика. Князь Андрій підійшов до нього і взяв за руку.

— Дуже шкода, що вечора ви не застали мене. Я цілий день проморочився з німцями. Їздили з Вейротером перевіряти диспозицію. Як німці візьмуться за акуратність — кінця нема!

Борис усміхнувся, наче він розумів те, про що, як про загальновідоме, натякав князь Андрій. Але він вперше чув і прізвище Вейротера і навіть слово диспозиція.