Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 182

— До речі, й тобі віддати гроші й листа, — додав він.

Ростов узяв листа і, кинувши на диван гроші, сперся ліктями обох рук на стіл і почав читати. Він прочитав кілька рядків і злісно глянув на Берга. Зустрівши його погляд, Ростов закрив обличчя листом.

— Одначе, грошей вам чимало надіслали, — сказав Берг, дивлячись на важкий гаманець, що ввім'яв диван. — Ось ми самою платнею, графе, перебиваємось. Я вам скажу про себе…

— Ось що, Берг, дорогий мій, — сказав Ростов. — Коли одержите з дому листа й зустрінетеся зі своєю людиною, яку вам захочеться розпитати про все, і я буду тут, я відразу піду собі, щоб не забажати вам. Слухайте, ідіть, будь ласка, куди-небудь, куди-небудь… к бісу! — крикнув він і зараз же, схопивши його за плече і лагідно дивлячись йому в обличчя, видно, намагаючись пом'якшити грубість своїх слів, додав: — Ви знаєте, не сердьтеся; любий, голубчику, я від душі кажу, як нашому давньому знайомому.

— Ой, годі-бо, графе, я дуже розумію, — сказав Берг, підводячись і говорячи в себе, горловим голосом.

— Ви до хазяїв підіть: вони вас кликали, — додав Борис.

Берг надів чистісінький, без плямочки й пилинки, сюртучок, збив перед дзеркалом височки вгору, як носив Олександр Павлович, і, переконавшись з погляду Ростова, що його сюртучок було помічено, з приємною усмішкою вийшов з кімнати.

— Ох, яка ж я тварюка, однак! — промовив Ростов, читаючи листа.

— А що?

— Ох, яка я свиня, однак, що я ні разу не писав і так налякав їх. Ох, яка я свиня! — повторив він, раптом почервонівши. — Що ж, пошли за вином Гаврила! Ну, гаразд, хильнемо! — сказав він…

У листах рідних був ще вкладений рекомендаційний лист до князя Багратіона, якого, за порадою Анни Михайлівни, через знайомих дістала стара графиня й посилала синові з просьбою віднести його за призначенням і ним скористатися.

— От дурниці! Дуже мені потрібно, — сказав Ростов, кидаючи листа під стіл.

— Нащо ти це кинув? — спитав Борис.

— Лист якийсь рекомендаційний, на біса мені лист!

— Як, на біса лист? — піднімаючи і читаючи надпис, сказав Борис. — Лист цей дуже потрібний для тебе.

— Мені нічого не треба, і я в ад'ютанти ні до кого не піду.

— Чому ж? — сказав Борис.

— Лакейська посада!

— Ти все такий самий мрійник, я бачу, — похитуючи головою, сказав Борис.

— А ти все такий самий дипломат. Ну, та не в тім річ… Ну, ти як? — спитав Ростов.

— Та от, як бачиш. Досі все добре; але признаюсь, бажав би, і дуже, потрапити в ад'ютанти, а не залишатись у строю.

— Чого?

— Того, що, раз уже обравши кар'єру військової служби, треба намагатися зробити, по можливості, блискучу кар'єру.

— Ага, он як! — сказав Ростов, видно, думаючи про інше.

Він пильно й запитлива дивився в очі своєму другові, видно, марно шукаючи розв'язання якогось питання.

Старий Гаврило приніс вино.

— Чи не послати тепер за Альфонсом Карличем? — сказав Борис. — Він вип'є з тобою, а я не можу.

— Пошли, пошли! Ну, що ця німчура? — сказав Ростов з презирливою усмішкою.

— Він дуже, дуже хороша, чесна і приємна людина, — сказав Борис.