Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 165

«Нащо вони писали, нащо Ліза говорила мені про це? Цього ж не може бути! — казала вона собі, поглядаючи в дзеркало. — Як я вийду до вітальні? Якби він навіть мені сподобався, я б не могла тепер бути з ним сама собою». Сама думка про погляди батька жахала її.

Маленька княгиня і m-lle Bourienne одержали вже всі потрібні відомості від покоївки Маші про те, який рум'яний, чорнобривий красень був міністерський син, і про те, як татко їхній насилу ноги проволік на сходи, а він, як орел, переступаючи по три східці, пробіг за ким. Одержавши ці відомості, маленька княгиня і m-lle Bourienne, ще з коридора чутні своїми жваво-гомінливими голосами, ввійшли до кімнати княжни.

— Ils sont arrivés, Marie, ви знаєте? — сказала маленька княгиня, перевалюючись своїм животом, і важко сіла у крісло.

Вона вже не була в тій білузі, в якій сиділа вранці, — на ній була одна з кращих її суконь; голова в неї була старанно зачесана, і на обличчі в неї було збудження, що не приховувало, проте, опущеності і змертвіння обрисів її обличчя. В тому вбранні, в якому вона звичайно бувала в товариствах у Петербурзі, ще помітніше було, як значно вона споганіла. На m-lle Bourienne теж з'явилося вже непомітно якесь удосконалення вбрання, яке надавало її гарненькому, свіженькому обличчю ще більш привабливості.

— Eh bien, et vous restez comme vous êtes, chère princesse? — заговорила вона. — On va venir annoncer, que ces messieurs sont au salon; il faudra descendre, et vous ne faites pas un petit brin de toilette!

Маленька княгиня підвелася з крісла, дзвінком покликала покоївку і квапливо й весело заходилася придумувати вбрання для княжни Марії і здійснювати його. Княжна Марія почувала себе зневаженою в почутті власної гідності тим, що приїзд обіцяного їй жениха хвилював її, а ще більш вона була зневажена тим, що обидві її подруги й не гадали, що це могло бути інакше. Сказати їм, як їй совісно було за себе й за них, це означало виказати своє хвилювання; крім того, відмова від убирання, яке пропонували їй, призвела б до тривалих жартів і наполягань. Вона спалахнула, прекрасні очі її погасли, обличчя її вкрилося плямами, і з тим некрасивим виразом жертви, що найчастіше застигав на її обличчі, вона віддалася у владу m-lle Bourienne та Лізи. Обидві жінки турбувалися цілком щиро про те, щоб Вробити її вродливою. Вона була така погана, що жодній з них не могла спасти думка про суперництво з нею; тому вони цілком щиро, з тим наївним і твердим переконанням жінок, що вбрання може зробити обличчя тарним, заходилися вбирати її.

— Ні, далебі, ma bonne amie, це плаття погане, — казала Ліза, здалеку боком кидаючи погляд на княжну, — скажи подати, там у тебе є масака. Справді! Що ж, адже це, може, доля життя вирішується. А це занадто світле, негарно, ні, негарно!

Негарне було не плаття, а обличчя і вся постать княжни, але цього не почували m-lle Bourienne і маленька княгиня; їм усе здавалося, що коли прикласти блакитну стрічку до волосся, зачесаного вгору, і спустити блакитний шарф з коричневого плаття і т. ін., то все буде гаразд Вони забували, що злякане обличчя й постать не можна було змінити, і тому, хоч як вони замінювали раму й оздобу цього обличчя, само обличчя лишалось жалюгідним і поганим. По двох чи трьох перемінах, яким слухняно підкорялася княжна Марія, в ту хвилину, як вона була зачесана вгору (зачіска ця зовсім змінювала і псувала її обличчя), у блакитному шарфі й масака ошатному платті, маленька княгиня разів зо два обійшла круг неї, маленькою ручкою поправила тут складку плаття, там підсмикнула шарф і подивилася, схиливши голову, то з того, то з цього боку.