Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 133

Лемарруа (Lemarrois) з грізним листом Бонапарта щойно примчав до Мюрата, і присоромлений Мюрат, бажаючи загладити свою помилку, зараз-таки рушив свої війська на центр і в обхід обох флангів, надіючись ще до вечора і до прибуття імператора розчавити мізерний загін, що стояв перед ним.

«Почалося! Ось воно!» — думав князь Андрій, відчуваючи, як кров частіш почала приливати до його серця. «Але де ж? У чому полягатиме мій Тулон?» — думав він.

Проїжджаючи між тими самими ротами, що їли кашу й пили горілку чверть години тому, він скрізь бачив одні й ті ж швидкі рухи солдатів, що шикувалися й розбирали рушниці, і на всіх обличчях пізнавав він те почуття збудження, яке було в його серці.

«Почалось! Ось воно! Страшно і весело!» — говорило обличчя кожного солдата й офіцера.

Не доїхавши ще до будованого укріплення, він побачив при вечірньому світлі похмурого осіннього дня верхових, що їхали йому назустріч. Передній, у бурці й кашкеті зі смушком, їхав на білому коні. Це був князь Багратіон. Князь Андрій зупинився, чекаючи його. Князь Багратіон припинив свого коня і, пізнавши князя Андрія, кивнув йому головою. Він не переставав дивитися вперед у той час, як князь Андрій говорив йому те, що він бачив.

Вираз: «Почалося! ось воно!» був навіть на міцному карому обличчі князя Багратіона з напівзаплющеними, мутними, неначе невиспаними очима. Князь Андрій з неспокійною цікавістю вдивлявся в це нерухливе обличчя, і йому хотілося знати, чи думає і почуває, і що думає, що почуває ця людина в цю хвилину? «Чи є взагалі що-небудь там, за цим нерухливим обличчям?» — питав себе князь Андрій, дивлячись на нього. Князь Багратіон нахилив голову на знак згоди з князем Андрієм і сказав: «Добре» з таким виразом, наче все те, що відбувалось і про що його сповіщали, було саме те, що він уже передбачав. Князь Андрій, задихавшись від швидкої їзди, говорив швидко. Князь Багратіон вимовляв слова із своїм східним акцентом особливо повільно, ніби підказуючи думку, що квапитись нема куди. Він пустив, проте, свого коня риссю в напрямі батареї Тушина. Князь Андрій разом із почтом поїхав за ним. За князем Багратіоном їхали: почтовий офіцер, особистий князів ад'ютант, Жерков, ординарець, черговий штаб-офіцер на енглізованому красивому коні і цивільний чиновник, аудитор, який з цікавості попросився їхати в бій. Аудитор, огрядний чоловік з повним обличчям, з наївною усмішкою радості оглядався навколо, трясучись на своєму коні; він мав чудний вигляд у своїй камлотовій шинелі на фурштатському сідлі серед гусарів, козаків та ад'ютантів.

— Ось хоче битву подивитися, — сказав Жерков до Волконського, показуючи на аудитора, — та під грудьми вже заболіло.

— Ну, годі вам, — промовив аудитор з осяйною, наївною і разом хитрою усмішкою, неначе йому втішно було, що він становить собою об'єкт жартів Жеркова, і неначе він навмисне намагався здаватись дурнішим, ніж він був насправді.