Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 128

— А втім, сьогодні, мабуть, бою не буде, — сказав Багратіон, ніби заспокоюючи князя Андрія.

«Коли це один із звичайних штабних франтиків, яких посилають для одержання хрестика, то він і в ар'єргарді одержить нагороду, а коли хоче зі мною бути, хай… придасться, коли хоробрий офіцер», — подумав Багратіон. Князь Андрій, нічого не відповівши, попросив дозволу об'їдати позицію і ознайомитися з розташуванням військ, щоб у разі доручення знати, куди їхати. Черговий офіцер загону, мужчина вродливий, чепуристо одягнений і з алмазним перснем на вказівному пальці, погано, але охоче розмовляючи по-французькому, визвався проводити князя Андрія.

З усіх боків видно було мокрих, з сумними обличчями офіцерів, що ніби чогось шукали, і солдатів, які несли з села двері, лави й паркани.

— От не можемо, князю, позбутися цього народу, — сказав штаб-офіцер, показуючи на цих людей. — Розпускають командири. А ось тут, — він показав на розкинутий намет маркітанта, — зіб'ються й сидять. Сьогодні вранці всіх вигнав: подивіться, знову повний. Треба під'їхати, князю, сполохнути їх. Одна хвилина.

— Заїдьмо, і я візьму в нього сиру й булку, — сказав князь Андрій, який не встиг ще поїсти.

— Чому ж ви не сказали, князю? Я б запросив до свого хліба-солі.

Вони позлазили з коней і ввійшли під намет маркітанта. Кілька чоловік офіцерів, розчервонівшись, із стомленими обличчями, сиділи за столами, пили і їли.

— Ну, що ж це, панове! — сказав штаб-офіцер тоном Докору, як людина, що кілька разів уже повторювала те саме. — Адже не можна так залишати свої місця. Князь наказав, щоб нікого не було. Ну, ось ви, пане штабс-капітан, — звернувся він до маленького, брудного, худого артилерійського офіцера, який без чобіт (він віддав їх маркітантові сушити), в самих панчохах, встав перед ним і князем Андрієм, усміхаючись не зовсім природно.

— Ну, як вам, капітане Тушин, не соромно, — говорив далі штаб-офіцер, — вам би, здається, як артилеристові, треба приклад показувати, а ви без чобіт. Ударять тривогу, а ви без чобіт, — дуже гарний у вас вигляд буде. (Штаб-офіцер усміхнувся.) Звольте вирушати до своїх місць, панове, всі, всі, — додав він по-начальницькому.

Князь Андрій мимохіть усміхнувся, глянувши на штабс-капітана Тушина. Мовчки усміхаючись і переступаючи з босої ноги на ногу, Тушин запитливо дивився великими, розумними й добрими очима то на князя Андрія, то на штаб-офіцера.

— Солдати кажуть: роззувшись ловкіше, — сказав капітан Тушин, усміхаючись і ніяковіючи, видно, бажаючи зі свого незручного становища «перейти на жартівливий тон.

Але ще він не доказав, як відчув, що жарт його не прийнятий і не вийшов. Він збентежився.

— Звольте рушати, — сказав штаб-офіцер, намагаючись дотримати серйозності.

Князь Андрій ще раз глянув на маленьку постать артилериста. В ній було щось особливе, зовсім не військове, трохи комічне, але надзвичайно привабливе.