Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 119
Лев Толстой
Та імператор усміхнувся й перебив його:
— Скільки миль?
— Звідки й куди, ваша величність?
— Від Дюренштейна до Кремса.
— Три з половиною милі, ваша величність.
— Французи залишили лівий берег?
— Як доносили лазутчики, вночі на плотах переправились останні.
— Чи досить фуражу у Кремсі?
— Фуражу не було доставлено в тій кількості…
Імператор перебив його:
— О котрій годині вбито генерала Шміта?
— О сьомій годині, здається.
— О сьомій годині? Дуже сумно! Дуже сумно!
Імператор сказав, що він дякує, і вклонився. Князь Андрій вийшов і зараз же його оточили придворні. З усіх боків дивились на нього привітні очі і чути було привітні слова. Вчорашній флігель-ад'ютант робив йому докори, чому він не зупинився в палаці, і пропонував йому свій дім. Військовий міністр підійшов, поздоровляючи його з орденом Марії-Терезії 3-го ступеня, яким нагородив його імператор. Камергер імператриці запрошував його до її величності. Ерцгерцогиня теж бажала його бачити. Він не знав, кому відповідати, і кілька секунд збирав думки. Російський посланник узяв його за плече, одвів до вікна і почав розмовляти з ним.
Всупереч словам Білібіна, звістка, яку він привіз, була прийнята радісно. Призначено було подячний молебень. Кутузова було нагороджено Марією-Терезією великого хреста, і вся армія одержала нагороди. Волконський одержував запрошення звідусіль і цілий ранок мусив робити візити головним сановникам Австрії. Закінчивши свої візити о п'ятій годині вечора, в думці складаючи листа до батька про бій і про свою поїздку в Брюнн, князь Андрій повертався до Білібіна. Біля ганку будинку, в якому жив Білібін, стояла до половини навантажена речами бричка, і Франц, слуга Білібіна, насилу несучи чемодан, вийшов з дверей. (Перш ніж їхати до Білібіна, князь Андрій поїхав до книгарні запастися на похід книжками й засидівся в крамниці).
— Що таке? — спитав Волконський.
— Ach, Erlaucht! — сказав Франц, насилу вкидаючи чемодан у бричку. — Wir ziehen noch weiter. Der Bôsewicht ist schon wieder hinter uns her!
— Що таке? Що? — питав князь Андрій.
Білібін вийшов назустріч Волконському. Завжди спокійне обличчя Білібіна було схвильоване.
— Non, non, avouez que c'est charmant, — казав він, — cette histoire du pont de Thabor (місту Відні). Ils l'ont passé sans coup férir.
Князь Андрій нічого не розумів.
— Та звідки ж ви, що ви не знаєте того, що вже знають усі кучери в місті?
— Я від ерцгерцогині. Там я нічого не чув.
— І не бачили, що скрізь збираються в дорогу?
— Не бачив… Та в чому річ? — нетерпляче спитав князь Андрій.
— У чому річ? Річ у тому, що французи перейшли міст, який захищає Ауерсперг, і мосту не висадили в повітря, так що Мюрат біжить тепер шляхом до Брюнна, і сьогодні-завтра вони будуть тут.
— Як тут? Та чому ж не висадили в повітря мосту, коли він замінований?
— А про це я вас питаю. Цього ніхто, і сам Бонапарте, не знає.