Читать «Візантійська фотографія» онлайн - страница 64

Стор. 23: Жорстока страта не піде на користь вашому (регенству =>) регентству.

Стор. 29: Переповнені вмираючими безглуздими звуками вулиці, контейнери із смердючим сміттям у вологих дворах-колодязях, червоне від іржі та дешевої фарби залізо сходів, балконів, труб, агрегати опалювальних систем, що звисають зі стель в кухнях, склались перед ним і обіруч нього у знаки всесвітньої Змови, вмонтованої прадавніми (гроссмейстрами =>) гросмейстерами в павучу геометрію дев'ятимільйонного мурашника.

Стор. 35: Вперше він перейшов з можливого у наявне на північній околиці міста С., городян якого остання війна розвіяла шляхами і кресами (східньоєвропейської =>) східноєвропейської ойкумени; місто С. заселили мешканці (навколишних =>) навколишніх селищ — міське походження Хомського вельми умовне.

Стор. 35: Якби він на власні очі побачив запісковілу сонячність міста С., орнаментованого мокрою білизною та вигорілими (кумачовими =>) кумачевими прапорами, то, напевне, знайшов би для пояснень явищ вульгарного світу слова прості, відкриті.

Стор. 35: Якщо символісти праві, і кожна особистість обтяжена власним цвинтарем вмерлих культур, то (цінностний =>) ціннісний простір Хомського був всіяний кам'яними стовпами сірійських відлюдників в ім'я Христове.

Стор. 38: Дальграно (Джорж =>) Джордж (1626–1687) запропонував проект універсальної мови у праці «Мистецтво знаків» (1661), яка стала одним з фундаментальних творів герменевтики.

Стор. 41: …і предки бойових слонів Рафійської баталії, ті, що бачили цнотливе юне Сонце палеоліту, застогнали у звірячому вирії, оплакуючи (знависнілість =>) знавіснілість праправнуків своїх…

Стор. 43: До кінця життя він зробив дев'ятнадцять таких іграшок у (масшабі =>) масштабі 1 до 500.

Стор. 44: Апофатичність Хомського досягає у «Григоріаді» шляхетного артистизму: подих Безодні Якоба (Бьюме =>) Бьоме, глибини найнижчих регістрів органу, здивування чабана Амоса — все є у цьому тексті.

Стор. 47: Легенда додає, що в останню хвилину життя Хомський благословив вбивцю словосполученням (апофатичной =>) апофатичної мови.

Стор. 53: — Там, — показує в бік (північноі =>) північної цегляної арки Шкіряний.

Стор. 53: Лєна знаходить креденс, стару дубову потвору, розкурочену місцевим іконографом у пошуку столітніх (дошок =>) дощок, знаходить урізок арматурного косинця і трощить ним дверцята креденса.

Стор. 54: Він бере дощечку з гофрованим, (костяного =>) кістяного кольору, зламом, намагається впіймати цей запах старої, міцно обжитої кількома поколіннями кімнати, запах старих станіславських газет, запах солодкавих в'їдливих радянських парфумів, запах назбираного у слоїк соковиння алое, запах пудри, кориці, шалфею у сподніх шухлядках…

Стор. 55: Він вдоволено зауважує теплі струмені, що пробігають тілом, намагається зосередитись на цих струменях, на (сгущеннях =>) згущеннях та джерелах тепла, на хорах міріадів зраділих клітин, котрі вітають прибуття алкоголю переможним гімном, радісним співом відродженої життєдайної повноти.