Читать «Візантійська фотографія» онлайн - страница 5
Володимир Єшкілєв
Ференц уважно вивчив екстер'єр «Жанни» й запропонував залишити її на фінальний кавалок сієсти. Він налив Знойкові Nemiroff'a. У прозорий стакан разом із горілкою випорскнув перчик.
«Capsicum annuum» — визначив червоного десантника Знойко.
«Отож» — погодився Ференц із пропащою ерудицією, і вони випили за зустріч.
«Папісти геть знахабніли» — невпевнено почав Знойко.
Ференц зупинив його скарги красивим рухом відкритої долоні. Він запозичив цей жест з гравюри єгиптолога Штрауса, що зображувала тріумф якогось небуденного фараона.
«Мисли ширше, — порадив він. — Ось, до прикладу, Пушкін. Заблуканий був чоловік, гнівливий. Але ж належав до чину найсправжнісіньких потвор, зневажених снобами. Боровся за право не бути зневаженим. Навіть вони війну вели, тодішні потвори. Пушкін з Александриною супроти красунчиків всіх тодішніх. Супроти Гончарової, кавалерґардів-підарів, супроти Дантеса. Я тепер створюю теорію переможних потвор».
«Нащо?»
«Нащо, питаєш? — Ференц ковтнув шампанського з пляшки. — Бо, якщо я навіть і потвора, то не конче ж мусить в мене смердіти здохлими пацюками!»
«Не конче», — погодився Знойко, роблячи коктейль.
«Адже ж я правий?»
«Але не примножуй жабу на грішній землі. Обороняй конкретний ґрунт».
Ференц випив горілки, задумався, потім мовив:
«Обороняю зневажених, вичакловую екологію монстрів. До речі, Пушкін перед смертю говорив французькою».
Вони випили за перемогу монстрів й відкоркували «Жанну».
«У коряків й чукчів злі духи називаються однаково —
Ференц сприйняв питання без усмішки. Він ковтнув білої, несхвально примружився і сказав: «Я — потвора».
За годину Знойко поринув у тривожні сновидіння. Ференц довго дивився на сплячого приятеля, на цівку слини, котра втекла з його рота, знуджено видовжилась й досягла термостатичної ванни. Він придумував поезію:
Князь жаху. Спроба вільної екзегези