Читать «Візантійська фотографія» онлайн - страница 24

В цегляному лабіринті порожньо. Бомж сідає на уламок підмурку-перемички, відчуваючи раптом перебій у ритмі скорочень серцевого м'язу. Млосний півхвилок зіпсованого скорочення окуповує ліве рамено, перехоплює спазмом шию і кулястим згущенням відтягло б'є у потиличну метрополію. Бомж мружиться від болю і сверблячки: спазматична атака роз'ятрює коросту на борлаці. За хвилину біль відступає. Бомж згадує, як минулої ночі ховав у підмурку недопалок «пріми». Шукає. Недопалок щез.

Бомж хоче вилаятись, але після гортанного «h» з беззубої пащі вихоплюється гикотливе белькотіння; в кутику стулених губ з'являється жовтувата бульбашка.

Недопалок щез.

Бомж помічає Шкіряного. Бульбашка поквапливо ховається в глибинах стоматичної печери. Бомж підсуває до себе кошик; від різкого руху ковдра трохи згортається, відкриваючи його надра, сповнені безглуздого і теплого гніздового ворушіння.

Шкіряний заглядає до кошика:

— Приніс?

Бомж ствердно хитає головою. Знов починає свербіти короста.

— Діти втішаться, — говорить Шкіряний і регоче. Регоче довго: інтонаційно вивершений, майже сценічний регіт висмоктує з його горла потік акордів, товстішає і змащується, полозом перетинає всі смуги ситуації і сколихує сутінки над битою цеглою.

Бомж не витримує чи то реготу, чи то сверблячки:

— Курити в тебе є?

Шкіряний видобуває з кишені і кидає Бомжеві зім'яту пачку. В намаганні піймати її, Бомж підскакує, у різкому баскетбольному русі здіймає обидві руки, розчепірює пальці. Його куций лапсердак не витримує запропонованої динаміки, тріскає під пахвами. Пачка зловлена. Шкіряний хихоче:

— Сірники кинути? Штани не тріснуть?

Бомж з належною гідністю видобуває стерту до золотого блиску бензинову запальничку. Палить, не дивлячись на Шкіряного. Його дратує і лякає цей реготун. Колись, в давні і зрозуміліші часи, він надивився таких от реготунів. Клопіт. Клопіт згадування. Прозора вереснева тверезість не хоче тікати від тютюнової хмарки. Холодно. У вигинах підсвіченого присмерковим сонцем диму він раптом бачить сепієвий, у помаранчевих плямах, танк, що суне просто на нього. Бомж тре око, потім висмикує дику нитку з роздертого рукава.

Скільки навколо тверезої, недорослої, непотрібної, незрозумілої, задубілої марноти, — думає Бомж. Нема на це ради.

Шкіряний теж запалює.

Регіт стомив його. Дим заповнює несподівані пустоти в тих невідомих медицині органах, котрими людина відчуває «ніщо», просто відсутність. Дим вбиває запах руїн і Шкіряному стає тепло. Він чує голос. Звук без візії.