Читать «В оточенні ідіотів, або Як зрозуміти тих, кого неможливо зрозуміти» онлайн - страница 156

Коли я запитав, чи читали вони взагалі інструкцію, ЧЕРВОНІ учасники почали гучно сперечатися. Один із чоловіків із впевненістю в голосі сказав, що вони вирішили адаптувати це завдання до реальності. Хоча загалом ці люди провели блискучу роботу. ЧЕРВОНІ очікували оплесків, та коли овації не відбулися, всі учасники команди, знизуючи плечами, повернулися на свої місця. І буквально відразу одна з учасниць ЧЕРВОНОЇ команди почала відписувати комусь у телефоні.

Настала черга ЖОВТОЇ групи презентувати свою роботу. Їхня команда складалася з трьох жінок і двох чоловіків. Всі вони, широко посміхаючись, стояли близько до слухачів. Хто починає? Після короткого обговорення право представляти групу отримала — не в останню чергу завдяки своєму шарму — одна леді. Вона з головою занурилася в захоплюючий процес презентації, розповідаючи про те, які цікаві дискусії відбулися між учасниками за годину часу. Значна роль була відведена поясненню, чому саме завдання настільки надихаюче. Крім того, всі учасники тренінгу дізналися, як вона збирається використовувати отримані дані, коли повернеться на свою роботу.

Загалом її виступ видався дуже творчим і викликав посмішки на обличчях слухачів, та і я був задоволений виступом, особливо враховуючи, що вона піднялася на сцену лише для одного: приховати за яскравим перфомансом той факт, що її група не вирішила завдання. Цікаво, що свої оплески ЖОВТА команда все ж отримала — головним чином через артистизм доповідача та креативність самої презентації.

Настала черга ЗЕЛЕНИХ піднятися на сцену. Нам знадобився деякий час, поки всі учасники зібралися зі силами. Для порівняння: тоді як ЖОВТІ сперечалися за право піднятися першим, ЗЕЛЕНІ ж були помітно збентежені. «Нам всім потрібно йти вперед, чи як? А хто буде представляти звіт? Я? А хіба не ти мав це зробити?»

Щонайменше половина з шести учасників виглядала так, ніби в них болів живіт. І хоча їхня група не була найбільшою, однак кожен відчував на собі погляди слухачів у залі.

Спочатку ніхто з них не наважувався представляти команду, і тільки після хвилинного обговорення один із учасників нарешті взяв слово. Більшість часу ЗЕЛЕНИЙ дивився не в зал, а на дошку, його голос звучав трохи приглушено, при цьому він постійно повертався до членів своєї команди з надією відчути підтримку.

Виступ цієї людини був настільки скупим та стриманим, що сама суть повідомлення була безнадійно втрачена. Вже опісля він з відчаєм подивився на своїх партнерів.

Зазначу, що своєю вправою я хотів довести людям, що жодна група не повинна складатися виключно з окремих осіб однакового темпераменту, що відкритість та неоднорідність — це єдиний можливий маршрут. Коли презентація ЗЕЛЕНИХ завершилася — і очевидно, що ЗЕЛЕНА команда теж не справилася зі завдання, хоча загалом вони просунулися вперед більше, ніж ЖОВТІ — я поцікавився, чи всі в групі погоджуються зі сказаним.