Читать «Борці за правду» онлайн - страница 45

Стогін вибився із грудей посивілого у січах полковника. Він зрозумів, що то за примари, бо ще під Білою Церквою передчував, яка буде помста панів.

— Брати мої рідні! — з риданням кинувся Богун до калік. — Земляки мої нещасні побила нас лихая година. Знущаються ляхи над нашою кров'ю. Над нашим безголов'ям!

— Гетьман відцурався нас! — гукали ті, хто мав можливість гукати. — Покинув нас ворогам на поталу, так хоч ти згадай про земляків своіх! Ми вже загинули, але ще не всі, там понад Бугом та понад Дністром ще змагаються, рятуй хоч тих!

— Нехай мене скарає Господь… — одповів Богун, — коли я покину шаблю, поки ляхи пануватимуть на Вкраїні! Ідіть усі й везіть безногих у Чигирин до гетьмана. Нехай подивиться, до якої згоди з ляхами призвів він Україну! А я дам вам поводарів і листа до нього.

У листі до гетьмана Богун писав:

"Глянь, Богдане, на братів наших з Поділля! Хоч, ти рубай мені голову, а я зараз іду з своїми козаками до Бугу. Ліпше десять раз умерти, ніж бачити те, що ми бачимо!"

Ті каліки й рішучий лист Богуна зробили вплив на Хмельницького. До того ж ще сейм у Варшаві не ствердив Білоцерковської умови, і гетьман був вільний не рахуватися з нею.

По весні 1652 року Хмельницький дав кілька козацьких полків своєму синові Тимошеві й звелів іти на поміч Богунові, а сам з кількома полками пішов позаду.

Тиміш Хмельниченко сполучився з Богуном, і вони разом пішли на Буг до гори Батіг, де стояв з польським військом коронний гетьман Калиновський. Там козаки тах погромили поляків, що з їхнього війська мало хто лишився живим. Було вбито навіть самого Калиновського.

Після славного Батогського бойовища знову піднялося на Вкраїні все поспільство, а все панство кинуло ся тікати, кому куди пощастило потрапити. Козацькі сотні без наказу і навіть без дозволу Хмельницького, вибивали по Украіні польських жовнірів та драгунів. Богун з своїм полком рушив з під Батога на Поділля, добив решту польського війська й знову опанував своєю рідною Винницею. Минув місяць, і все Поділля, Брацлавщина, і Волинь, і вся лівобережна Україна були знову вільні од ляхів та панів. Радість велика стала по всій Украіні: люди, зустрічаючись, цілувалися й обнімали один одного, як на Великдень. Наслідки Берестечка були знищені…

Та не дуже довго протяглося те щастя. За осінь та зиму поляки назбирали нового війська, і весною 1653 року на Вкраїну з 15.000 війська набіг новий польний гетьман Чарнецький. Він намислив вжити нових засобів щодо війни з Україною, а саме: вирізувати всіх українців, хоч козаків, а хоч і посполитих, не дивлячись на те, чи узброєні вони, чи не узброєні, не лишати живими навіть жінок і дітей, щоб з рештою викоренити український непокірливий народ, а заселити українські землі поляками.