Читать «Безчестя» онлайн - страница 5

Одного дня все це закінчилося. Без жодних попереджень сила зникла. Погляди, які колись відповідали йому, тепер байдуже ковзали повз нього. За одну ніч він перетворився на привида. Тепер, якщо він хотів жінку, мусив навчитися добиватися її або купувати її тим чи іншим чином.

Він жив у стурбованій метушні проміскуїтету. Він крутив романи з дружинами колег, знімав туристок у портових барах чи в Італійському клубі; спав зі шльондрами.

Із Сорайєю він познайомився у невеличкій тьмяній вітальні, поруч із приймальнею «Обачних супутниць», на вікнах там висіли венеційські жалюзі, у кутках стояли рослини в горщиках, повітря було затхлим від диму. У каталогах її називали «екзотичною». На фотографії вона мала у волоссі червону квітку страстоцвіту й ледь помітні зморшки в кутиках очей. Підпис попереджав: «лише пообіді». Саме це й переконало його — обіцянка зачинених кімнат, прохолодних простирадл, украдених годин.

Із самого початку все задовольняло його, було саме тим, чого він хотів. У самісіньке яблучко. Цілий рік йому не доводилося повертатися до агенції.

А потім випадкова зустріч на Сент-Джордж-стрит, і слідом за нею — відчуженість. Сорайя не скасовує зустрічей, і все ж він відчуває, як вона холоднішає, перетворюючись на чергову жінку, перетворюючи його на чергового клієнта.

Він має достатньо точне уявлення про те, як повії обговорюють своїх клієнтів-завсідників, особливо старших чоловіків. Вони розповідають історії, сміються, але й здригаються, як здригаєшся, побачивши посеред ночі в умивальнику таргана. Незабаром вони витончено й злісно здригатимуться при згадці про нього. Цієї долі йому не вдасться уникнути.

Четвертого після випадкової зустрічі четверга, коли він уже збирається вийти з квартири, Сорайя робить заяву, до якої він так намагався підготуватися.

— Моя мати захворіла. Я збираюся зробити перерву й попіклуватися про неї. Наступного тижня мене тут не буде.

— Ми побачимося за два тижні?

— Не знаю. Залежить від того, як вона почуватиметься. Краще спершу зателефонуй.

— Я не маю твого номера.

— Зателефонуй до агенції. Вони знатимуть.

Він вичікує кілька днів, а потім таки телефонує туди. «Сорайя? — перепитує чоловік у слухавці. — Сорайя пішла від нас. Ні, ми не можемо дати вам її контакти. Це суперечить нашим правилам. Хочете познайомитися з іншою нашою співробітницею? У нас є чимало екзотичних дівчат на вибір — малазійки, тайки, китаянки, лише скажіть, кому віддаєте перевагу».

Він проводить один вечір із іншою Сорайєю — це, схоже, стало розповсюджeною nom de commerce — у кімнаті готелю на Лонґ-стрит. Цій дівчині не більше вісімнадцяти років, вона недосвідчена і, на його думку, вульгарна.

— То чим ти займаєшся? — цікавиться вона, вислизаючи з одягу.

— Експортом-імпортом, — бреше він.

— Та ну? — не вірить дівчина.

На його кафедрі з’являється нова секретарка. Він запрошує її в ресторан на обачливій відстані від університетського містечка й за креветковим салатом слухає, як вона жаліється на школу, де вчаться сини. «Торговці наркотиками вештаються навколо ігрового майданчика, — каже вона, — а поліція нічого не робить». Три роки тому в новозеландському консульстві вони з чоловіком записалися в чергу охочих емігрувати.