Читать «Безталанна» онлайн - страница 2

Гнат. Дивись уже ти, а ми бачили.

Варка. Нехай тому повилазить, хто бачив.

Гнат. I бачили, i не вилiзло!

Явдоха. Ану, заведiться! Послi собi побалакаєте, а тепер iдiть з богом з моєї хати, бо й другi на огонь почнуть сходиться.

Дем'ян. Та не виганяйте-бо нас, тiтко, нехай уже цей вечiр у вас посидимо. Ще нiхто не знає, що не можна, i сьогодня зберуться з музикою.

Явдоха. Ще й музика?! Їй-богу, не хочу! Ви менi наробите такого лиха, що оштрапують!

Дем'ян. Пропаде вечiр.

Гнат. Ми штрап ускладчину заплатимо!

Варка. Тiтко, голубочко, не виганяйте! Бачите, й музика буде, вже давно не танцювали.

Явдоха. Тобi, дзиго, аби танцi!.. Глядiть, щоб i вам чого не було.

Дем'ян. Бiльш копи лиха не буде! Чуєте, вже хтось iде… Дiвчата, бо тоненько балакають. (Iде до вiкна.) Ач! Як гиндичата, пищать.

Варка (до Гната). Чого-бо ти сердишся? Нехай тобi той Омелько сказиться! Притулив горбатого до стiни! (Лащиться.) Я тобi щось скажу.

Гнат. Скажеш Омельковi.

Варка. Чи ти не сказився? (Тихо.) Гнаточку, хiба ж ти не знаєш…

Гнат. Знаю! Не прилипай.

Варка. Тьфу!

Дем'ян (у вiкно). Заходьте, заходьте! Чого ви радитесь там? Софiє, веди перед!

ЯВА III

Входять Софiя й дiвчата.

Всi. Добривечiр!

Софiя. А казали, сьогодня не буде вечерниць. Ми пiдiйшли тихенько-тихенько, та й стоїмо, i боїмося: чи йти, чи не йти.

Гнат (пiдходить до Софiї). Погуляємо, Софiє?

Софiя. Погуляємо! Для мене це послiднi вечерницi.

Гнат. Чого так?

Софiя. Поїду у город до батька.

Гнат (тихо). I замiж там вийдеш за шевця?

Софiя (соромиться). А ти почiм знаєш?

Гнат (тихо). Знаю. Не їдь! (Шепче їй на вухо.)

Софiя. Якраз! А Варка?

Гнат. Я забув i думать про неї…

Софiя. I за мене потiм так само забудеш?

Гнат. Хiба ти Варка?

Варка. Що там Варка тобi нав'язла в зуби? Iди сюди, Гнате!

Гнат. Казав - учора прийде.

Софiя (тихо). Iди ж, чом не йдеш?

Гнат. Нехай їй чорт!

Шепчуться з Софiєю та смiються, а Варка сердиться.

Варка. Чи надовго спарувався?..

Гнат. А тебе завидки беруть, що не всi парубки бiля тебе? Буде з тебе й Омелька.

Варка. Чого ти причепився до мене? Як та собака, гарчиш! Не велике щастя i ти, i твiй Омелько! Багато вас є, на однiй осицi й не перевiшаєш! Прощайте, тiтко! Я пiду, а то ще в холодну звiдцiля позабирають. Ходiм, дiвчата!

Дем'ян. А музика ж буде! Ти збиралась танцювать i сама тiтку прохала, щоб не виганяла.

Гнат. Та не зачiпай її, нехай iде!

Варка. От же на злiсть зостанусь.

Гнат. Менi на злiсть, собi на користь. Скоро й Омелько прийде. Жаль тiлько, що сiно згорiло.

ЯВА IV

Входять парубки.

Дем'ян. О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть.

Варка. Повiсь собi його на шию!

Гнат. IIащо його вiшать, коли ти сама повiсишся у нього на шиї!

Омелько. Кого це збираєтеся вiшать?

Гнат. Та тут дiвчина вiшається одному парубковi на шию, та нема доброї мотузки, а на тонкiй обiрветься.

Варка. Дурному вiчна пам'ять!

Омелько. А нам на здоров'я.

Гнат. Тепер, може, буде и вiчна. Воно все так: як є - не жалуєм, а нема - плачемо.

Варка. Нема за ким плакать, нема кого и жалувать.

Омелько. Нiчого не розберу. Бачу тiлько, що Варка з Гнатом глек розбили.