Читать «Афонський пройдисвiт» онлайн - страница 20

Вiн не йшов, а нiби на крилах летiв по алеї, наче злодiй, що вкрав та тiкає з краденим добром, щоб швидше його сховать.

Пiсля того Копронiдос пiдступив до отця Iсакiя. Три днi ходив вiн до ченця, запобiгав у його ласки й вiри, тупцяв коло його, дратував червiнцями, принiс в дар матерiї на рясу, три пляшки рому. Iсакiй був твердий, як кремiнь: не взяв нi матерiї, нi рому, i грошей не дав. Вiн у мирi був шевцем i дуже зневiрився в людях, бо добре знав їх.

"Ну, з цього кременю, мабуть, не викрешу огню. Дурнiсiнько втрачався на подарунки. Але… треба братись на хитрощi".

Копронiдос довiдався, що отець Iсакiй в мирi був шевцем. У шевцiв є прилюбнiсть до гарних чобiт: вони усi поважають чоботи бiльше од усього на свiтi. "Уплету я в свою мережу прегарнi дорогi чоботи… Чи не впiймаю на гак отого коропа", - подумав Копронiдос.

Вiн принiс ще раз Iсакiєвi матерiї на рясу, двi пляшки рому й виростковi чоботи на високих закаблуках та ще й на скрипах; халяви були добрящi, широкi, як корито, ще й повишиванi та помережанi зверху скраю на цiлу долоню. Отець Iсакiй, хоч i був дерзкий на вдачу, але вхопив чоботи, i як почув дух юхти та сирицi, як побачив чудовi повишиванi взорцi, то й не встояв; так i розiмлiв i таки дався в руки пройдисвiтовi. Вiн вийняв з скринi тисячу карбованцiв, узяв вексель i оддав грошi Копронiдосовi.

"Ловися, рибко, маленька й велика! Тепер час при-метикуватися до вдачi красуня отця Тарасiя… Але це… москаль добрий, i треба iншої принади на гачок, безпремiнно живої рибки на цю зубату щуку, а то ще проб'є мою мережу i випустить у дiрки дрiбнiшу рибку… i… ще й… накоїть менi багато лиха", - думав Копронiдос, вертаючись додому, неначе на крилах вiтру. Вiн не йшов, а його нiби самi ноги несли.

"Пройшов я i Туреччину, i Грузiю, i Грецiю, i Балкани, i Дунай, а таких дурнiв ще не бачив: таки так самi в руки й даються! Добрi, то ймуть менi вiри! Цей край для мене як рай. Ловися, рибко, маленька й велика! Буде на харч на старостi лiт… Але Тарасiй…" - i Копронiдос задумався, схиливши голову набiк i погладжуючи густу чорну бороду.

Другого дня Копронiдос зустрiв у монастирi отця Тарасiя.

- Чом пак ви до мене не заходите, отче Тарасiю? Моя Мелетiя все питає про вас: нудьгує за вами, - сказав Копронiдос.

- Стара вже ваша Мелетiя, - сказав Тарасiй i не засмiявся, а якось загерготав, як iндик.

- Пiслязавтра ввечерi приїде до мене з Одеси в гостi моя далека родичка… гм… зовиця… От так краля! Приходьте лиш, побачите! - сказав Копронiдос i хитро клiпнув одним оком.

Отець Тарасiй знов загерготав по-iндичiй.

- Добре! Прийду! - сказав отець Тарасiй i попрощався з Копронiдосом.

Дiждавшись часу запросин, отець Тарасiй зайшов до Копронiдоса. Переступивши через порiг кiмнати, отець Тарасiй кинув очима в куток i стовпом став. Вiн задер голову, так що послушницька чорна скуфiйка з'їхала аж на тiм'я. Вiн зняв швиденько скуфiйку й з дива аж витрiщив здоровi очi.

В кутку коло стола сидiла молода дiвчина, здорова, огрядна, з схiдним типом лиця, з довгим носом та з здоровими чорними очима. В неї було лице бiле, неначе обмазане крейдою; чорнi товстi брови чорнiли, як ужi; повнi губи червонiли, неначе помальованi червоною фарбою. На дiвчинi червонiла, аж горiла, як жар, суконна куртка, обшита синiми та золотими шнурками. На важких косах червонiла феска з синьою китицею. На шиї висiли три разки доброго намиста, а над чолом кругом фески блищав рядок позолочених круглих бляшок, неначе червiнцiв. З-пiд бiлої куцої сукнi висовувались нiжки в червоних черевиках. Дiвчина аж сяла на усей куток, неначе в свiтлицю влетiла жар-птиця. Убрання її було схоже на тi квiтчастi азiйськi убори, в яких виходять на сцену актриси й танцюристки.