Читать «Афонський пройдисвiт» онлайн - страница 17

- Нi, нiяк не буде! У мене нема грошей! - знов писнув Єремiя. "Спитати б Палладiя?.. - подумав Єремiя. - Але це все одно, що признатись, що в мене є грошi. А Палладiй лепетливий на язик, скаже ще комусь, а хтось довiдається та видере вiкно, задушить мене i вкраде мої грошi…" - думав мовчки отець Єремiя.

- Коли хочете, я вам заплачу за перший мiсяць проценти зараз… та ще й червiнцями, - сказав Копронiдос.

Вiн витяг з кишенi капшук i висипав на стiл шiсть червiнцiв. Червiнцi засяли на скатертi. Єремiя поглядав на їх, як кiт на сало.

"Чи дати, чи нi? Оце яка диявольська спокуса! Але як же його таки витягти з кишенi грошi й оддати чужому чоловiковi?.. А червiнцi горять, як жар. Ой спокуса! Ой сатана манить мене!" - думав Єремiя i мовчки дивився на червiнцi.

- То як же буде? - знов спитав Копронiдос.

- Нiяк не буде! В мене нема грошей, - сказав Єремiя якимсь глухим та жалiбним голосом, що вилетiв з його грудей, неначе з забитої домовини.

- Як нема, то прощайте! Одначе помiркуйте до завтрього, - сказав Копронiдос, розпрощався й швиденько вийшов з келiї.

Отець Єремiя причинив дверi. В келiї стало тихо, неначе в могилi. Од лампади розливався свiт i ясно освiчував куточок келiї, бiлу стареньку скатертину на столi, миготiв на позолочених рамах образiв. Єремiя стояв мовчки серед келiї й дивився на образи.

"Це не купець, а сатана! - думав Єремiя. - Це сатана наслав на мене, грiшного, якогось диявола, а не купця… а купець спокушає мене. Може, вiн хоче вкрасти у мене грошi чи видурить та вивiдує, де вони схованi… Може, вже й украв…"

Отець Єремiя тихiсiнько закрався до стiльчика, взяв його у руки, приставив до груби, вилiз на стiлець i без найменшого шелесту одчинив дверцi в каглi. Пiднявши верхню покришку в каглi, вiн почав виймати звiдтiль свiй скарб, загорнутий в стару хусточку. Здавалось, нiби то порався не чернець, а якась тiнь, так крадькома й тихо вiн зробив усе дiло, неначе сам у себе крав грошi.

Єремiя злiз з табурета, розв'язав хусточку, вийняв звiдтiль сувої асигнацiй i почав розкладати їх по столi. Одiбравши в одну купу старi, обстрьопанi в руках селян бумажки, вiн поклав їх на столi; у другу купу поскладав новiсiнькi лиснючi бумажки. Тодi вiн розгорнув бiлий вузлик i витяг звiдтiль з десяток червiнцiв та старих срiбних карбованцiв i розсипав їх по бiлiй скатертинi. Червiнцi та карбованцi заблищали проти ясного свiтла. Єремiя полiчив грошi.

- Усi, дякувати господовi милосердному! Усi до одного рубля! Оце тисяча обстрьопаними, старими бумажками… Та й заялозили ж їх дiди та баби! Неначе в ротi пожували. А оце сотенька новiсiнька! Усi цiлi, хвалити ласку отця небесного.

Отець Єремiя одiйшов од стола й мовчки милувався своїм скарбом, а найбiльше блиском червiнцiв…

За дверима зашелестiв келiйник. Єремiя здригнувся, почав голосно читати молитви.