Читать «АТО. Історії зі Сходу на Захід» онлайн - страница 34

Тому одного дня я попрощалася з усіма й пішла ловити машину. Я була у Львові й Тернополі, в Ужгороді, Мукачевому й Івано-Франківську. Я ночувала на вокзалі, їла яблука й груші з дерев у селах. А іноді орендувала номер у готелі й замовляла собі королівську вечерю. Я зупинялась у людей з Коучсерфінгу або у звичайних селах у добрих бабусь і дідусів.

Одного дня я зайшла у свій старий блог і, перегорнувши багато записів, знайшла список моїх мрій. Виявилося, що частину з них я вже здійснила. Наприклад, я мріяла заночувати в наметі. Так-от, день першого ж дня після того, як я покинула гостинне село Волині, я зупинилася в селі між Львовом і Луцьком. Господарі сказали, що в них можна переночувати в кімнаті з щойно пофарбованими вікнами. Але через сморід перебувати там було нестерпно. Як альтернативу вони запропонували мені ніч у наметі. І це було прекрасно. Я милувалася зорями, дихала сільським повітрям, пила м’ятний чай і чомусь усміхалася. Пам’ятаю, як мені хотілося закричати. Можливо, тому що я була щаслива?

«Чому б не здійснити інші мрії?» – подумала я, дочитавши запис у блозі до кінця. І наступного дня перефарбувалася І рудий колір і вирішила перестати їсти м'ясо.

Ви спитаєте про тату маку? Ви не повірите, але його мені зробив один водій, який підвозив мене до Кам’янця-Подільського. Він виявився майстром тату й сказав, що мені зробить його зі знижкою.

Я боялася зупинитися. Знаєте, коли ти поспішаєш, то про все забуваєш. Є лише ти, дорога й твої думки про вічне. Не про буденне. Є музика в навушниках, під яку ти думаєш про сенс життя, про рідних, про новий початок, про свої мрії. І у твоєму серці не залишається місця для суму.

Багато разів мій внутрішній спокій намагалися підірвати. Новинами про війська на кордоні, про конвой, про екстрені збори верхівки військових Росії тощо. І я розуміла, що це лише зворотний бік інформаційного суспільства. Keep Calm and Сапу on. Цей напис з Англії часів Другої світової став моїм девізом.

А потім мені пощастило ще раз. Подзвонив Толік і сказав, що знайшов у Чернівцях дівчину, що продає квитки на львівський концерт «Океану Ельзи». Так у моєму житті з’явилася надія на те, що я здійсню ще одну мрію.

– І що далі? Після концерту? Ти ж не зможеш усе життя тікати від себе? – сказала Ліна.

– У Луганську в мене було багато планів. Цього року я закінчила лінгвістичний факультет. Планувала йти на магістра. Потім мала поїхати в США на півроку до знайомих тата для того, щоб підтягнути свою мову. Мама хотіла влаштувати мене викладачкою в ліцей іноземних мов. Навіть з якимось хлопцем мене планували познайомити в США. Моє життя було розплановано по тижнях. А мрії припадали пилом. А зараз я не хочу планувати. Я не знаю, що буде завтра. Можливо, завтра я буду стопити машину, а замість того побачу російський танк. Але сьогодні я маю право жити й втілювати свої мрії. Правда ж? Автостоп не закінчується Україною. Я не бачила Європу, Азію, Америку, Африку...