Читать «Артур і заборонене місто» онлайн - страница 5

Цегла ніби вросла в землю, потріскалась, покрилась бридким темним слизом і мохом. Тріщинки на цеглинах тонесенькі, як павутинки, але коли твій зріст не більше двох міліметрів, вони здаються бездонними прірвами.

Наші герої пересуваються вздовж такої прірви, Селенія, як завжди, попереду. Незважаючи на пережиті труднощі, вона така ж бадьора: будь-якої миті готова виконати покладену на неї місію.

Принцеса впевнено крокує по небезпечній стежці, ніби поспішає в магазин по Єлисейських полях. Жахливу прірву вздовж кам'яного тротуару вона навіть не помічає.

Услід за Селенією, намагаючись не відставати, підстрибуючи, біжить Артур. Він уже повірив, що всі попередні події — не сон, і що він справді став мініпутом. Проте якщо раніше хлопчик дуже переживав через свої сто тридцять сантиметрів і мріяв швидше вирости, то тепер він пишається своїм новим зростом. Хай йому біс! Не з кожним трапляються такі пригоди! Заради них можна й зменшитися…

Він глибоко вдихає повітря і розправляє плечі: якщо чесно, то він хотів би стати вищим, щоб наздогнати зростом принцесу. І Артур усе частіше поглядає на дівчинку, ніж у прірву. Але поки він перебуває в полоні своїх мрій, Селенія опиняється далеченько попереду, й Ар-турові доводиться знову бігом наздоганяти її.

Принцеса Селенія справжня красуня. Але характер має — не доведи Господи! Погляд розлюченої пантери та янгольська усмішка. Принаймні хлопчик бачить її такою. І пробачає всі її недоліки.

Там, у великому світі, точно так Альфред пробачав Артурові всі його витівки. Тут, у світі мініпутів, Артурові дісталася роль Альфреда, і хлопчик покірно прямує за примхливою і чарівною принцесою.

Барахлюш іде останнім: він добровільно зайняв місце в ар'єргарді. На спині в нього й досі громіздкий наплічник, набитий тисячею дрібниць. Зате з такою поклажею ніякий вітер його не знесе!

— Гей, Бюше! Додай ходи! У нас немає часу! — кричить йому сестра. Барахлюш знає, що принцеса завжди чимось незадоволена, тому сердито бурчить:

— Мені набридло тягати на собі всі ці речі!

— А тебе ніхто не просив набирати в наплічник стільки барахла! — уїдливо нагадує йому принцеса.

— Чому б нам не нести його по черзі? Тоді б я міг трохи відпочити і прискорити крок. І ми б усі швидше рухалися! — пропонує винахідливий юний принц.

Селенія зупиняється і пильно дивиться на брата.

— Так! Ти маєш рацію! Ми й справді виграємо в часі! Дай-но!

Барахлюш радісно скидає вантаж зі своїх плечей і простягає його сестрі. Принцеса хапає наплічник і, не зморгнувши й оком, кидає його в прірву.

— Ось і все! Без нього тобі буде легше! І ми підемо швидше! — заявляє вона. — Нумо, вперед!

Ошелешений Барахлюш бачить, як його скарб швидко зникає в бездонній прірві, і не вірить своїм очам. Його нижня щелепа відвисає, і якби природою не було передбачено спеціального м'яза, юний принц її просто загубив би.

Артур спостерігає за драмою збоку. Він не має наміру втручатись у сімейну сварку. В ньому несподівано прокидається пристрасть до підрахунків: він швидко рахує скалки битого скла, якими вкрита цеглина.