Читать «Американська пастораль» онлайн - страница 12

Якби з проханням обговорити нюанси батькової біографії, над якою він працює, до мене звернувся хтось інший, я просто побажав би йому всіх гараздів, та й по всьому. Що ж до Шведа, то знайшлися резони, які змусили мене відповісти йому. Словом, не збігло й години, як я набазграв йому, що буду радий прислужитися. Чому я зробив це? Ну, по-перше, тому, що Швед Левов побажав зі мною зустрітися. Мабуть, смішно, а тим паче на схилку літ, але мушу визнати: одного Шведового підпису наприкінці листа було достатньо, щоб на мене ринули спогади півстолітньої минувшини (які, виявляється, не втратили свого чару), і я згадав Шведа на спортивному полі та поза ним. Згадав, як того року, коли Швед тільки-тільки зайнявся футболом, я щодня ходив дивитись, як тренується його команда. Він уже був віртуозом баскетбольних данків, і ніхто не знав, чи стане він таким самим красунчиком на футбольному полі — поки тренер не виставив його на позиції нападника. І хоча наша футбольна команда продовжувала пасти задніх на міських змаганнях, вона вже заробляла по одному, по два, а інколи і по три тачдауни за гру, і щоразу — після пасів на Шведа. П’ять-шість десятків дітлахів товклося біля крайки поля під час тренування, спостерігаючи, як Швед у поношеному шкіряному шоломі та коричневій футболці з оранжевим номером 11 грає в основі проти запасних. Невтомний квотербек Лефті Левенталь постачав Левова передачами (Ле-вен-таль — Ле-во-ву, Ле-вен-таль — Ле-во-ву! — цей анапест незмінно відсилав нас у часи Шведової спортивної слави), і захист резервістів робив усе, аби не дати Шведу Левову заробити очко. Мені вже за шістдесят, я давно не дивлюся на життя хлопчачими очима, проте в якихось закутках ще збереглися рештки підліткового захвату, і я донині пам’ятаю, як підводився Швед, безцеремонно збитий з ніг захисниками, як він, обтрусившись, осудливо поглядає на осіннє небо, що вже сутеніло, відтак скрушно зітхає і, наче не було ніякого падіння, біжить розігрувати м’яч. Коли він заробляв очко, це була слава одного ґатунку, коли його збивали з ніг і ще втискали в землю, а він просто підводився та обтрушувався, то вже був інший ґатунок загального визнання, навіть коли це просто розіграш м’яча.