Читать «Історія України-Руси. До року 1340» онлайн - страница 436

1. В вище цитованім (прим. 14) листї 1323 р. Локєтек говорить про Юриєвичів як про останнїх (ultimi) галицько-волинських князїв.

2. Від 1325 аж до 1339 р. маємо грамоти нового галицького князя Юрия (II), що називає (в грам. 1325 р.) своїми предками (progenitores) тільки дїда Юрия і його попередників, проминаючи Андрія і Льва, хоч вони належали до річи, за то в иньших грамотах (1334 і 1335 р.) називає Андрія між „попередниками” (praedecessore), з чого виходило б, що Андрій не був його предком, а тільки попередником, значить Юрий II не був сином котрогось з Юриєвичів, хоч був потомком Юрия І, а таким дїйсно був Болєслав Тройденович. Грамоти сього Юрия II обіймають такий час, що для осібного Болєслава по нїм не лишаєть ся місця.

3. Болєслав зветь ся руським князем уже в папськії булї 1327 р. — Theiner Monumenta Poloniae І ч. 383 (помилкою стоїть Roleslaus). Сьому відповідає звістка Івана Вінтертурського (див. прим. 15), що Болєслав княжив на Руси довший час — per plura annorum curricula. Сї факти (під 1, 2 і 3) не лишають місця довільній зрештою гіпотезї про осібного від Юрия II Юрия-Болєслава (гіпотеза Іванова).

4. Познанські записки, звісні в копії XIV в. з якогось давнїйшого ориґінала, кажуть виразно, що Болєслав Тройденович мав друге імя Юрия: Anno Domini MCCCXL obiit Boleslauus dictus Georius, dux Russie, VII Idus Aprilis (Monumenta Poloniae V c. 880).

5. В сьвітлї сїєї записки стає певною (а з тим і дуже важною) звістка Яна в Чарнкова: mortuo magnifico principe Kazimiro dicto Georgio, totius regni Russiae duce, filio Troydini ducis Mazoviae, qui Kazimirus avunculo suo in ducatu Russiae successerat, veneno per Ruthenos intoxicatus interierat... — в нїй Ян тільки помилкою Болєслава зве Казимиром, як то з рештою видко з иньшого його місця: Boleslao filio Troyden ducis Mazoviae, quem Rutheni unanimiter sibi in ducem et dominum susceperunt, per toxicum interempto, qui legem et fidem ipsorum immutare nitebatur — Monumenta Poloniae II c. 620-l i 629.

17. Шлюб Любарта.

Русько-литовська лїтопись не каже, чия була донька Любартова жінка. Комбінації про те, що то була донька котрогось з Юриєвичів, робили ся вже пізнїйше, на підставі оповідання про війну Гедимина з волинськими князями. Так Стрийковский (І c. 382) каже, що Любарт оженив ся з донькою Володимира володимирського й дістав в посагу частину Волини, а коли Гедимин позабивав волинських князїв, уся Волинь дістала ся Любарту. Сей погляд, що Любарт, оженивши ся з донькою чи то Андрія чи то Льва (на тім не сходять ся), дістав якусь частину Волини ще перед смертию Юрия, повторяв ся, з ріжними відмінами, не раз і в новійшій науковій лїтературі (з новійших див. нпр. Андріяшів c. 203, Лонґінов Грамоты c. 10, Любавский Областное д Ђ леніе в. кн. Литовскаго c. 39).