Читать «Інше ґроно проникнень і свідчень» онлайн - страница 6
Володимир Єшкілєв
«Був», — прийшов на допомогу Вчителеві учень М.
«Так-так, був вітерець», — додав учень Б.
«А чиї то шахи?» — спитав майстер.
«Мої», — сказав учень Б.
Майстер подивився на нього і знизав плечима.
«Все добре», — запевнив його учень Б.
Майстер посміхнувся і подав руку для прощання.
З
«Так якого кольору було те світіння?» — спитав Уліс Солтис учнів, коли вони залишилися без свідків.
«Червоного», — разом відповіли учні.
Солтис сказав:
«Сходиться».
«Що співпадає?» — наважився спитати учень Б.
«Колір, — відповів розенкройцер. — Червоний колір у містиків вважається королівським. Король мав набути саме червоного кольору. Королева також. Це ж монарші особи, як-не-як».
«А що таке „перлина з моря Йєсод“?» — спитав учень М.
«Це — ністар, частина ністару і більше за ністар», — відповів Солтис.
«А що таке „ністар“?»
«Це — перлина з моря Йєсод і всі її сестри».
Далі Уліс Солтис не став нічого пояснювати. А учні не стали питати. Бо вже знали, що є багато такого, про що питати не можна. Навіть, якщо дуже хочеться.
Звір повчальника Герма
1
Якийсь Герм (Ермас) згадується у привітанні св. апостола Павла римським християнам (Послання до Римлян 16:14), і дехто з визначних тлумачів цього тексту розглядав саме цього достойника як автора розлогого повчального твору перших століть християнської ери, відомого під назвою «Чередник Герма», в якому містяться видіння, заповіді і той вид цікавих оповідок, що його середньовічні писарчуки-латинники означували словом «similitudines».
Щоправда, канон Мураторі повідомляє: книгу написав той італієць Герм, який був братом Пія Першого, Римського Папи у 142—157 pp. Як би там не було, цей твір визнано чинною частиною християнського церковного передання такими авторитетами Церкви, як св. Іриней, св. Климент Олександрійський та Оріген, але пізніші — не менш авторитетні — упорядники канону відносили його до сумнівних джерел.
У
«(1) Через 20 днів після минулого видіння, бачив я, брати, образ гоніння, яке має настати. Йшов я полем біля Кампанського шляху, від великої дороги до поля майже десять стадій; через це місце ходять рідко. Мандруючи самотньо, я молив Господа, щоби Він підтвердив ті об'явлення, котрі явив мені через святу Свою Церкву, підтримав мене та дав покаяння усім рабам своїм, що спокусилися задля прославлення великого і доброчесного імені Його. І в той час, коли я славив Його і дякував Йому, ніби голос відповідав мені: „Облиш сумніви, Герме!“. Почав я думати і говорити собі: „Що мені сумніватися, коли я так укріплений Господом, і бачив предивні Його виконання?“. Пройшов я трохи, брацця, й уздрів пил, що стіною підносився до неба. І спитав я себе: „Невже це йде худоба і здіймає такі порохи?“. Відстань між нами була стадія. Між тим пил здіймався все густіший і це не вкладалося в межі звичного. Промкнулося сонце, і я побачив величезного звіра, подібного до кита. З пащі його виходила вогненна саранча. У довжину ця істота мала біля 100 футів, а голова нагадувала глиняний горщик. Загорнутий у віру Божу, сміливо виступив я назустріч звірові. Звір, натомість, рикаючи, виявляв таке могуття, що при нападі міг би зруйнувати місто. Я наблизився до нього, і така велика тварина розтягнулася на землі, і нічого, окрім язика, не показувала. Вона навіть не рухалася, коли я проходив повз неї. Цей звір мав на голові чотири кольори: чорний, потім червоний або кривавий, золотавий та білий».
